Розділ «Візити»

— Усі вони зриваються, принаймні спершу, та Клод тримається відтоді, як став до мене на роботу. І не п’є. Я раз його спитав, чому ні, якщо в нього саме з наркотиками проблема. А він відповів, що це одне й те саме. Сказав, що як вип’є, навіть «О’Дул» [192], то побіжить шукати собі понюшку або й чого гірше, — Зеллман замовк, потім додав: — Може, він і поводився як покидьок, коли вживав, та зараз усе інакше. Він порядний чоловік. Рідкість у справі, де в твої обов’язки входить розпивання маргарит і споглядання голених промежин.

— Зрозумів вас. А зараз Болтон у відпустці?

— Ага. З неділі. На десять днів.

— А відпустка, скажімо так, «домашня»?

— Маєте на увазі, чи він тут, у Флінт-Сіті? Ні. Поїхав до Техасу, десь під Остін. Він звідти родом. Стривайте хвилинку, я дістав його справу перед тим, як вам зателефонувати, — почувся шурхіт паперу, потім Зеллман знов заговорив: — Мерісвілл, ось як називається це місто. Кілька хат при дорозі, якщо судити з його розповідей. У мене є адреса, бо я щотижня відсилаю туди частину його зарплатні. Для матері. Вона стара і вже слабенька. Хворіє на емфізему. Клод поїхав умовляти її переїхати до одного з тих будинків для літніх та інвалідів, але надії не плекав. Каже, що вона справжня вперта стара кізочка. Та я все одно не знаю, як би він це оплачував, зважаючи на його заробітки в клубі. Щодо піклування про старих, то уряд мав би помагати таким звичайним хлопцям, як Клод, та хіба ж воно так? Срань собача, а не допомога.

«Сказав чоловік, що, певно, голосував за Доналда Трампа», — подумав Ралф.

— Ну, дякую вам, містере Зеллман.

— А я можу поцікавитися, навіщо ви хочете з ним поговорити?

— Усього кілька додаткових запитань, — відповів Ралф. — Дрібниці.

— Добрати фактів для проформи, атож?

— Точно. То у вас є адреса?

— Звісно, щоб гроші пересилати. Маєте олівчик?

У Ралфа мався його вірний айпед, а на ньому нотатник «Квік Ноутс».

— Кажіть.

— Скриня 397, Рурал-Стар-рут, 2, Мерісвілл, Техас.

— А як звати його мамцю?

Зеллман весело засміявся.

— Лаві [193]. Гарне ім’я, атож? Лаві Енн Болтон.

Ралф подякував і поклав слухавку.

— То що? — спитала Джинні.