Розділ «Візити»

«Що за химерія?» — спитав він учора телефоном у тої жінки, Ґібні. «Далі буде ще химерніше», — відповіла вона. І аж ніяк не помилялася.

Вони з Джинні разом розклали продукти. Коли з цим зав­данням було покінчено, Ралф сказав їй, що хоче показати один знімок на телефоні.

— А що?

— Просто поглянь, окей? І май на увазі, що хлопець на фото зараз значно старший.

Ралф передав Джинні мобілку. Вона секунд десять вдивлялася в поліцейський знімок, потім повернула телефон чоловікові. Її щоки геть побіліли.

— Це він. Тепер у нього коротше волосся і густа еспаньйолка замість тих маленьких вусиків, але це той самий чоловік, що вчора побував у нас удома. Той, що пообіцяв тебе вбити, якщо ти не зупинишся. Як його звати?

— Клод Болтон.

— Ти його заарештуєш?

— Поки ні. Та й не думаю, що зміг би, якби захотів, бо ж адміністративна відпустка й усе таке.

— То що ти збираєшся робити?

— Зараз? З’ясую, де він є.

Спершу він подумав набрати Юна, та лейтенант уже був зайнятий Дейтонівським убивцею, Голмзом. Другу думку — про Госкінза — він одразу відкинув. Джек — пияка і патяка. Та був і третій варіант.

Він зателефонував у лікарню, де йому повідомили, що Бетсі Ріґґінз зі своїм маленьким пакуночком щастя уже поїхала додому, тож Ралф подзвонив їй на домашній. Поцікавившись, як там справи в новонародженого малюка (і спровокувавши тим самим десятихвилинний звіт про все: від грудного вигодовування до високих цін на памперси), він спитав, чи не зможе Бетсі допомогти своєму братчику й зробити пару дзвінків у межах службових обов’язків. І розповів, що йому треба.

— Це в Мейтлендовій справі? — спитала вона.

— Ну, Бетсі, враховуючи мою теперішню ситуацію, тобі краще не питати, а мені краще не казати.

— Якщо так, у тебе можуть бути проблеми. І в мене можуть бути проблеми, якщо я візьмуся тобі допомагати.

— Якщо ти непокоїшся через голову Ґеллера, то від мене він нічого не дізнається.

Зависла довга пауза. Ралф чекав. Зрештою Бетсі мовила:

— Знаєш, мені стало шкода дружину Мейтленда. Дуже шкода. Нагадала мені ті телевізійні репортажі про підривників-суїцидників, де вцілілі із закривавленими головами походжають місцем вибуху й гадки не мають, що оце щойно сталося. Гадаєш, це їй якось допоможе?

— Можливо, — відповів Ралф. — Та я не хочу вдаватися в подробиці.