Розділ «Візити»

Сайп, насправді, не за тим сюди приїхав, але Ралф Андерсон наголосив, а капітан Горас Кінні передав це Сайпу, що зустріч має пройти максимально дружньо, щоб Клод нічого не запідозрив.

Клод вдивився в екран, тоді повернув телефон.

— Я не впевнений, то вже давно було, але схоже на те.

— Гаразд, дякую. Дякую вам обом.

Сайп поклав телефон у кишеню і розвернувся йти.

— І все? — спитав Клод. — Ви стільки сюди їхали, щоб лише про це одне спитати?

— У двох словах — так. Комусь, мабуть, дуже кортіло знати. Дякую, що приділили мені час. Я все передам, як вертатимусь до Остіна.

— Далека путь, офіцере, — сказала Лаві. — Чом би вам спершу не зайти й не випити склянки солодкого чаю? Ми його з концентрату наколотили, та він непоганий.

— Ну, розсиджуватися в гостях я не можу, бо хочу повернутися додому затемна, але тут, надворі, зроблю пару ковтків, якщо ви не проти.

— Аж ніяк не проти. Клоде, ходи до хати й принеси цьому добродієві склянку чаю.

— Скляночку, — виправив Сайп, показуючи цю грамульку великим і вказівним пальцями. — Два ковтки, і я поїхав.

Клод зайшов у дім. Сайп похилився плечем на одвірок ґанку й став позирати знизу вгору на Лаві Болтон, чиє добро­зичливе обличчя скидалося на ріку зморщок.

— Син добре до вас ставиться, як я бачу?

— Я без нього пропала б, — заявила Лаві. — Раз на два тижні перераховує мені гроші та приїжджає, коли може. Хоче примістити мене в якийсь старечий будинок в Остіні, і, мабуть, я невдовзі погоджуся, коли він зможе це собі дозволити, бо зараз поки не може. Мені дістався найкращий з усіх синів, офіцере Сайп: у молодості — забіяка, а в дорослому віці — надійний, мов скеля.

— Чув про таких, — мовив Сайп. — Скажіть, а він вас возить до «Великої сімки», що тут при дорозі? Там готують збіса смачний сніданок.

— Не довіряю я придорожнім кафешкам, — відповіла Лаві, діставши з кишені халата нову сигарету й затиснувши її між вставними щелепами. — Якось у сімдесят четвертому наїлася ковбасної трути [196] в Абіліні, то мало не померла. Мій хлопчик, як тут гостює, бере куховарство на себе. Він не Емеріл [197], та непогано вправляється. Знає, як із пательнею поводитись. Бекон у нього не пригорає.

Лаві запалила сигарету й підморгнула Сайпу. Офіцер усміхнувся, сподіваючись, що балон надійно запечатаний і стара не підірве їх обох до бісової матері.

— Ручаюся, що він і сьогодні зранку вам щось зготував, — сказав Сайп.

— Ще й як зготував. Кава, тости з родзинками і яєчня-бовтанка з вершковим маслом, саме так, як я люблю.

— Ви рано встаєте, мем? Я тільки тому цікавлюсь, що у вас кисневий балон і все таке…