Розділ восьмий Некромантів їсти ганебно

У прорізі між двома вікнами Уйма зупинився. Рвонув зі стіни стару портьєру. Затріщали нитки.

— Ти чого?

— Посох замотай. Хтось запитає, скажеш, що лижі.

— Що?

Уйма, не слухаючи мене, віддалявся по коридору. Волочачи в одній руці посох, а в другій обривок портьєри, я поспішала за ним. Ну звідки, скажіть, будь ласка, волосатому людожерові з островів знати, що таке лижі?

І хто потягне із собою лижі до замку в облозі?

— Ти знущаєшся, — сказала я жалібно. — Ти знову смієшся наді мною.

— Ні.

І він заштовхнув мене в просторе приміщення, що пропахло димом і жиром. Тут нікого не було, якщо не зважати на пацюка, який з нашою появою навіть не втік — просто пішов у нору, неквапливо й перевальцем.

Я зі стогоном повалилася на дерев’яний стілець.

— Замотуй посох, — Уйма заглянув у казан, що висів на тринозі поруч зі згаслим вогнищем. — Кашу будеш?

— Пити хочу.

— Вино будеш?

— Ні.

Уйма фиркнув:

— Тоді водичка.

Я згадала морс, яким мене пригощав Оберон.

— Навіщо ми сюди прийшли, якщо тут немає принців?

— На, — Уйма поставив переді мною тарілку каші й чашку з водою. — Скажеш Гарольду — Уйма піклувався.

Якщо я ще хоч колись побачу Гарольда… Що йому скаже Оберон? Як він пояснить Оберону? Що там у них зараз відбувається?