Розділ третій Спільна мова

Хлопці заржали. Може, вони сміялися через якісь свої розмови, але мені було зрозуміло, що регочуть наді мною. І додали ходу не випадково — женуться. А доріжка веде в тупик… Тобто веде вона до дитячого атракціону «Автодром», але він у будні не працює.

Я йшла все швидше, доки не побігла. Рюкзак важко підстрибував на плечі. Мимо мелькали кущі, дерева, лави. Це було, як страшний сон якогось зайця — він біжить, рятуючи життя, а за ним собаки…

За спиною вже захлинались від реготу. Ноги в хлопців були набагато довші за мої.

Я ледь не налетіла на залізні ворота — другий вихід з парку. Ворота завжди зачинені. Висячий замок намертво проржавів. Праворуч — стіна «Автодрому». Ліворуч — схил, колючі кущі, унизу ще одне озеро…

Задихаючись, я перемахнула через кущі. Тут, у хащах, ще не виросла трава, і ноги мої відразу заковзали по мокрій землі й глині, я перечепилась і покотилася, як мішок, униз, униз, у брудний, укритий піною ставок.

Біля самої води падіння припинилося: мене вхопили за комір. Затріщали нитки. Я рвонулась, ладна битися не на життя, а на смерть. Хлопчиська перегукувалися і лаялись десь нагорі, віддалік, то хто ж цей новий ворог?!

Збираючись заверещати, я подивилася вгору; наді мною нависала людина з палаючими в темряві очима. Не як у кішки — разів у десять яскравіше. Ніби ввімкнули дві зелені лампочки із зіницями, з тоненькими кров’яними прожилками.

Моє тіло миттю сповнилося слабкістю.

Зверху тріщали кущі. Хлопчиська прочісували їх, наче бульдозери.

— Де вона? От коза! Куди вона…

— А-А-А. А-А-А!

Уже й не знаю, що подумали пішоходи на вулиці за парканом. Хлопці дико заверещали у два голоси — один густо й хрипко, другий тоненьким цапиним тенором. Затріщали кущі, затупотіли черевики — і все стихло.

Тихо було хвилини дві чи три…

— Ти не вдарилась?

— Ні.

Оберон допоміг мені підвестися на ноги. Очі в нього досі лячно світилися в темряві, набагато яскравіше, ніж у мене та Гарольда. Король дивився нічним зором.

Я насправді майже не забилася. Тільки забруднилась повністю мокрою землею, та й коліна трусилися. І в рюкзаку щось тріснуло. Напевно, лінійка зламалась.

— Ходімо.

— Куди?

— Відведу тебе додому. Мати божеволіє.