Оберон мене прогнав. «Я просто поверну тебе у твій світ — назавжди». От і повернув!
Я закрила обличчя долонями. Такого відчаю і такої образи мені давненько вже не доводилося переживати.
— Лінко… Ти чого?
Клятий Макс. Стежив він за нами, чи що?
— Лінко… Та що трапилося? Через… того, так? Через того пройду!
— Сам ти пройда… Щезни.
У Макса, звичайно, гордості небагато, але все-таки якась є. Через хвилину я знову була одна — тільки качки нахабно вимагали їжі та гуркотіла звіддалік пластмасова гусениця.
Я витягла залишки бутерброда. Затверділий сир з’їла сама, крихти хліба вкинула качкам. Вони відразу влаштували бійку — сильніші ганяли слабших. Ненавиджу ці так звані закони природи!
Шкода, що ставок у нашому парку маленький, брудний і мілкий. Якби був він трішки більшим і глибшим — булькнула б туди з головою, і баста. Сама думка про те, що треба тепер іти додому і завтра буде новий день, а потім ще, і ціла низка днів, а Оберон, якого я любила й за якого боролася, просто випер мене з Королівства… Сама ця думка може кого завгодно вивернути навиворіт.
Качки наїлися й пішли.
Сонце спускалося дедалі нижче. Стало прохолодно. Я застебнула куртку, насунула на чоло каптур. Незабаром зовсім стемніє… Мама з малими, напевно, уже повернулася додому. Побачила, що мене немає, і лається. Каже вітчимові, що я невідомо де швендяю й відбилася від рук. А якщо не прийду до дев’ятої — вона з глузду з’їде від хвилювання…
У мене є телефонна картка. Можна піти на зупинку й подзвонити.
А потім що? Повертатися й сидіти на лавці до ранку? Мало хто в цьому парку ночує…
Іти додому? Нудно, якщо чесно. Нікого не хочеться бачити.
А може, і не було нічого? Не приходив до мене Гарольд, не забирав до Королівства? Незабаром травень, а там літо, канікули…
Спалахнули ліхтарі над ставком. У напівтемряві не видно пластмасових стаканчиків, що плавають біля берега, і розбитих пляшок у заростях очерету. Вогні красиво віддзеркалюються у воді — можна уявити, що ставок чистий, і берег чистий, і взагалі нічого поганого в житті не сталося…
На поверхню ставка впала тінь. Двоє хлопців ішли вглиб парку від зупинки — двоє майже дорослих, неохайних, якихось дивних хлопців. Я підвелася з лавки — мені що, чекати, коли вони підійдуть ближче?
— Агов, мала!
Я глянула праворуч, ліворуч… Майже зовсім стемніло. І навкруги, як на зло, ні душі. Була б я магом дороги з бойовим посохом у руках — чи злякалася б хоч на хвилину?
Але я була звичайним дівчиськом і тому швидко пішла по алеї геть.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Королівська обіцянка» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ третій Спільна мова“ на сторінці 4. Приємного читання.