— Одна, — підтвердила я палко. — У неї вогненне волосся. Просто вогненне.
Принц посміхнувся. Його зелені очі спалахнули яскравіше. Він сподобається Алісії, подумала я з несподіваним смутком. Він такий симпатичний. Він і мені подобається.
Я потупила очі. Ну чому все так несправедливо влаштовано? Чому принцеси сидять у себе в палаці, сплять, їдять, розважаються й постійно чогось вимагають, а виконувати їхні капризи повинна я? Вони сидять і чекають, і ставлять умови, чекають і дочекаються зрештою: їм принесуть принців на тарілочці, зеленооких милих принців. А я метаюся, то мерзну, то шкварюся, втомлююся як собака, товаришую з людожерами й некромантами і майже постійно чогось боюся. Я що, гірша за них? Недостойна? Чи просто слабохарактерна? Вітчим любить повторювати: «Хто везе, того ще й підганяють».
— Я згоден, — сказав принц-саламандра. — Я поїду з вами й одружуся на Алісії.
Мені б зрадіти, а я тільки похмуро покосувала на нього, такого красивого. У цей момент мене взяло зло й на себе, і на Оберона, і на Гарольда, і на У йму…
Уйма видав застережливий звук — чи то кашлянув, чи то заричав.
— Хвилинку, — сказала я через силу. — Ми вдячні вам, ваша високосте, за це рішення, але…
А далі язик не повертався. Уйма втупив у мене жовті люті очі.
— Є одна умова, — виголосила я, стискаючи посох. — Придане.
— Придане?
Король і принц знову переглянулися. Король насупився:
— Придане готують наречені!
— Калим, — сказала я й почервоніла. Слово «калим» означало щось зовсім інше, воно було з іншого життя й іншої казки, я втрапила в халепу, а Уйма і не думав мені допомагати.
— Не розумію, — сказав принц.
— Майстер-Генерал! — гаркнув Уйма, і від його голосу навіть полум’я в комині злякано зметнулося. — Ви віддаєте нам Майстра-Генерала, така наша умова!
Здається, темні стіни залу зрушилися і духота згустилася. Піт струмком збігав по мені, я була, як обплила свічка. Король-саламандра звів брови, його обличчя ще більше висохло й витончилось:
— Звідки вам відомо, що в нашому замку спочиває Майстер-Генерал?
— Це всім відомо, — гаркнув Уйма, перш ніж я вставила хоч слово.
— Він належить країні вулканів, — сказав король так холодно, що в мене навіть піт на мить висох.
— Нехай принц візьме його із собою, а потім, повертаючись із молодою дружиною, поверне на місце, — не здавався Уйма. — Країна вулканів отримає його назад. А якщо ви не погодитеся, то Алісію ми віддамо комусь іншому, а принцові за дружину дістанеться чорноволоса злюка!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Королівська обіцянка» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ двадцятий Обіцянки й торги“ на сторінці 4. Приємного читання.