Розділ чотирнадцятий Принц-деспот

Я завмерла. Небезпека?

Не опускаючи глечика, я повела очима туди-сюди. Усі пили. По засмаглому підборіддю принца-деспота текли цівочки. У горлянках воїнів хлюпотіло, як у водопровідних трубах. Тільки Уйма не квапився пити — дивився на мене через увесь стіл круглими жовтими очиськами.

Я обережно поставила глечик на стіл. Торкнулася посоха. По долоні побігли мурашки, нагору, до ліктя й потім до плеча. Небезпека. Питво отруєне.

Блідий лікар, який сидів поруч із принцом-деспотом, кинув на мене погляд — один-єдиний, ніби ненароком. І знову перехилив свій глечик, засьорбав так голосно й смачно, що в мене губи потріскалися.

Як же так?

Принц-деспот не повірив мені. Принц-деспот тільки про людське око погодився, а насправді задумав свою гру. Тепер, коли я відмовилася труїтися — що він зробить?

— Чому ж ви не п’єте? — запитав блідий лікар.

— Не хочеться, — відповіла я, ледве повертаючи розпухлим сухим язиком. — Мені треба вийти.

— Вас проведуть у покої, — сказав принц-деспот. Здалося мені чи ні, але в його очах промайнув інтерес. — Відпочивайте спокійно.