Розділ XIV

Утім, щойно почуте не стало для нього новиною. Про стосунки, що пов’язували Ґвен із Шайною, він здогадався ще місяць тому — як з тонких, дуже делікатних натяків Ліама, так і з розповідей Ґвен. Певна річ, вона ні словом про це не згадувала, однак сам її тон, коли мова заходила про Шайну, говорив сам за себе. Зрештою Бренан наважився відверто розпитати про все Ліама, а той, недбало стенувши плечима, сказав: „Так вона ж тоді була відьмою. Це ніби в попередньому житті…“

Зустрівшись із сестрою, Бренан швидко переконався, що Шайна не має жодних претензій на Ґвен, навпаки — щиро вболіває за нього. Та й поведінка самої Ґвен свідчила, що для неї це залишилось у минулому, і якщо попервах Бренан ще почував якусь настороженість (не ревнощі, ні), то незабаром заспокоївся. Просто викинув усе це з голови і намагався не згадувати.

Проте Фіннела йому нагадала. І це в жодному разі не була обмовка, її слова звучали так доладно, так уїдливо, з такою жорстокою іронією, що вона, мабуть, довгенько обігравала їх у думках. Інша річ, що негайно пошкодувала, сказавши це вголос.

Але чому? Чим Ґвен могла дозолити їй, що Фіннела так думала про неї? За ці два з половиною тижні вони ж начебто не встигли серйозно посваритися, хоча й було кілька обмінів шпильками — та Фіннела з усіма так поводилася, вона жодного дня не могла прожити без маленьких конфліктів. Проте такі слова тягли на щось значно більше, ніж просто маленький конфлікт. У них відчувалася відверта ворожість…

Бренан здригнувся, відчувши легкий дотик чарів. У цих чарах не було нічого загрозливого, та все одно він подумки вилаяв себе. Він робив це завжди, коли поруч не було Ґвен, яка дорікнула б йому за відсутність захисної реакції. Кожен чаклун, кожна відьма реагували на будь-які незнайомі чари однаковим чином — рефлекторно вдавалися до маґії, щоб за потреби захистити себе. А Бренан за роки життя на Лахліні привчив себе чарувати лише усвідомлено, і це також був захист — захист від вірної смерті, що чекала б на нього в тому разі, якби він виказав себе, несвідомо застосувавши маґію у відповідь на якусь несподіванку, на зразок гучного вигуку біля самісінького вуха або міцного стусана в спину. Тут, на Абраді, такий захист став зайвим, проте він досі не міг позбутися рефлексу рятівної бездіяльності, що дозволив йому вижити на Лахліні…

Бренан озирнувся й помітив, як Ейрін махає йому рукою, запрошуючи до себе. У відповідь він ствердно кивнув і рушив у бік ставка, трохи загостривши свій зір, щоб краще бачити в сутінках.

Сьогодні Ейрін, уперше після від’їзду з Тирконнела, столиці Торфайну, надягла сукню замість штанів, проте від цього не стала більше схожою на принцесу. Вона була… просто відьмою. Справжнісінькою відьмою, чи не найвідьомськішою з усіх присутніх у цій садибі, за винятком хіба Етне вер Рошін та Івін вер Шінед. Бренан ніколи б не повірив, що Іскра Ейрін пробудилася лише двадцять один день тому, якби сам не був свідком тих подій, якби на власні очі не бачив того сліпучого спалаху. Потім вона стала світитись уже не так яскраво, але день у день її сила потроху зростала і, здається, якраз сьогодні зрівнялась із Шайниною. А коли й ні, то завтра вже точно зрівняється.

Якщо не рахувати сестри, то за ці півмісяця Бренан найбільше здружився саме з Ейрін. Вони були близькі за віком, а різницю в два з половиною роки компенсувала її передчасна дорослість. До того ж, Бренан чимало часу проводив з нею разом, оскільки вона навчалась у Ґвен чарів — точніше, навчалася розуміти й усвідомлено застосовувати ті практичні навички, що їх Первісна Іскра запозичила у Ґвен в обмін на порятунок від смерті. Шайна з Етне також намагались навчати Ейрін, проте найкращий результат давали саме заняття з Ґвен, яка інтуїтивно відчувала, чого потребує учениця, а Ейрін, своєю чергою, з півслова розуміла всі її вказівки і завжди правильно їх виконувала. Всупереч Бренановим побоюванням, Ґвен нітрохи не страждала від усвідомлення того факту, що з наслідків її багаторічної кропіткої праці тепер користається інша відьма. Навпаки, вона раділа, що її знання та вміння, більша частина яких не мала для неї практичної цінності після втрати Іскри, таки знайшли своє застосування, а отже, всі зусилля, докладені до їх здобуття, не пішли намарне. Ще Ґвен неабияк пишалася тим, що навчає відьму з Первісною Іскрою, в існування якої завжди вірила, і щиро вважала це великою честю для себе. А на додачу вона почувалася зобов’язаною Ейрін життям і прагнула віддячити їй усім, що тільки було в її силах.

У перші дні після пробудження своєї Іскри Ейрін особливо гостро потребувала допомоги від Ґвен. Це був критичний для неї період, який вони перечекали в Тилахморі, скориставшись гостинністю герцоґа Довнала аб Конховара. Саме за Ґвениного сприяння Ейрін навчилася контролювати здобуті Іскрою знання, або, за її власним висловом, „тримати книгу заклять під замком“, не дозволяти інформації спонтанно вивільнюватися від найменшої згадки про маґію і лізти їй до голови, викликаючи сильні міґрені. Ні Шайна, ні Етне, ні Мораґ не могли цьому зарадити, і лише коли до справи бралася Ґвен, шалені атаки на розум Ейрін припинялися. Чому так відбувалося, з’ясувати не вдалося — та, безперечно, це якось було пов’язано з тим, що знання з „книги заклять“ належали Ґвен. Попервах тільки з нею однією Ейрін могла спокійно говорити про чари, не вигукуючи раз по раз: „Ой! Тепер я знаю, як…“

У герцоґовім палаці вони оселились у суміжних покоях зі спільною вітальнею, іґнорували більшість розваг, які Довнал улаштовував для своїх гостей, і цілком зосередилися на навчанні. Ґвен почала з найелементарніших плетив, навіть не з плетив, а просто з маніпуляцій маґічними нитками різних кольорів. Ейрін вистачало й однієї спроби, щоб засвоїти кожну вправу, потім вона вислуховувала від Ґвен необхідні теоретичні пояснення і переходила до складніших елементів. Бренан, що був присутній при цьому, не знав, ким йому більше захоплюватися — Ейрін, яка з фантастичною швидкістю опановувала відьомську маґію, чи Ґвен, що впевнено вела її крізь хащі свого дитячого досвіду, обираючи шлях, який перетворював цю запаморочливу гонитву за знаннями на якусь подобу систематичного навчання. Вже на четвертий день Ейрін, розплачуючись за науку нестерпним головним болем, таки досягла того рівня маґічного самоконтролю, що дозволяв їй отримувати інформацію зі своєї „книги заклять“ лише з усвідомленого й чітко сформульованого бажання, а не на саму думку про ті або інші чари.

Після цього дівчата знизили темп своїх занять, щоб уже не викликати в Ейрін надмірної втоми, проте її щоденні здобутки й надалі справляли приголомшливе враження. А ті відьми, що приєдналися до них по дорозі з Тилахмора, і ті, що чекали тут, у Кил Морґанасі, взагалі дивилися на Ейрін мало не з благоговінням. Їхній захват Шайна прокоментувала так: „Вони всі молоді… ну, звісно, доросліші за мене, та все ж молоді. І примчали до нас, бо повірили в Первісну. Та не всі сестри, аж ніяк не всі, радіють появі Ейрін…“

В усякому разі, як Бренан уже й сам помітив, Шайна цьому не раділа. Вона приязно ставилася до Ейрін, вважала її своєю подругою, пишалась її успіхами, захоплювалась її майстерністю в створенні найскладніших плетив… але не раділа. Була чимось дуже стурбована, хоч і відмовилась пояснити, чим саме. А Ґвен з цього приводу сказала: „Та не зважай. Вона просто забиває собі голову дурними думками. Боїться, що Первісна зруйнує Сестринство, перетворить його на монархію. Але цього не станеться, я певна…“

Коли Бренан підійшов, Ейрін кивнула на найближчу лавку й запропонувала:

— Присядьмо. Ти ж не дуже квапишся повертатись?

— Та ні, — відповів він. — Ґвен зараз із сестрами, а я охоче побуду з тобою. Тим більше, що сьогодні ми майже не розмовляли. Це якось незвично.

Притримавши спідниці, Ейрін опустилася на лавку. Бренан сів поруч.

— Передовсім, — сказала вона, — я хочу вибачитися за Фіннелу. З її боку це було дуже негарно і навіть підло.

— То ти все чула?

— Так. Але не тому, що ви голосно говорили. Просто я саме вправлялася в гостроті слуху, коли ви вийшли й завели мову про твої з Ґвен заручини. Мені стало цікаво… До речі, вітаю.

— Дякую.