Розділ XIV

— Ти не мав іншого вибору, Бренане, — переконано мовила Ейрін. — Ти мусив попередити їх про небезпеку. От Шайна за них спокійна.

— Ще б пак. Вона ж… ну, їй однаково, що з ними буде. Я її розумію: для неї вони нічого не значать, вона їх не знає, і їй досить того, що до мене вони ставилися не надто приязно. А проте, це мої рідні. Я два роки прожив разом з ними, прихилився до них, надто ж до найменших кузин — Марвен і Ґрайне. Хоча дівчата, за прикладом старших, дерли переді мною носа, зневажливо називали мене дармоїдом, та все одно я їх любив… і досі люблю.

Ейрін промовчала. Схоже, збагнула, що втішати його не варто, що Бренан і так ситий заспокійливими словами від Шайни та Ґвен. Натомість вона створила в руці світлову кульку і легенько підкинула її вгору, де та й зависла. Потім ухопила жмут з півсотні різнобарвних маґічних ниток, майстерно сплела перед собою дзеркальну поверхню овальної форми і прискіпливо оглянула своє відображення в цьому чарівному люстерку.

— Ну от! — зі скрушним зітханням констатувала Ейрін. — Волосся знову розтріпалося. Навіть чари не допомагають… Ні, таки обріжу його до плечей. Менше буде мороки.

— А дарма, мені подобається, — сказав Бренан цілком щиро. Довга грива непокірливого рудого волосся дуже пасувала до її образу відьми.

Ейрін смикнула за одну з жовтих ниток, і люстерко безслідно розтануло в повітрі. Світлова куля також згасла, і їх знову огорнули сутінки, що поступово переходили в ніч.

— Тобі легко про це говорити, спробував би сам за ним доглядати. Та й до штанів більше підходить коротка стрижка. Така, як у Ґвен. Вона їй дуже личить, хіба ні?

— Авжеж, личить, — погодився Бренан. — Та невдовзі їй доведеться забути про штани й почати відрощувати волосся. Довге їй також пасуватиме.

Він запізніло прикусив язика — втім, як виявилося, нічого нового Ейрін від нього не почула. Вона не стала питати, з якого це дива Ґвен мінятиме свій звичний образ, а лише згідно кивнула:

— Ґвен буде гарна і з довгим волоссям. Воно в неї м’яке і слухняне… То ти вже в курсі планів сестер?

— Так, уже в курсі. Схоже, я останній, хто про них довідався.

— Шайна не була певна, як ти до цього поставишся, тому попросила всіх мовчати, сказала, що сама з тобою поговорить. Отже, ти не заперечуєш?

Бренан з удаваною легковажністю знизав плечима.

— А чого б я мав заперечувати? Я ж не такий розпещений багатством та владою, як ти, і королівський палац не нагадує мені золоту клітку.

— Я жила не в палаці, а в замку, — зробила уточнення Ейрін. — Та й сама по собі влада не була для мене аж такою небажаною. Зрештою, відьомська могутність — також влада, і набагато більша, набагато відповідальніша за королівську. Саме тому наші закони забороняють відьмам обіймати будь-які посади й носити будь-які титули, крім титулу високої пані Тір Мінегану. А в моєму становищі першої принцеси Ленніру найприкрішими були дві речі. По-перше, я розуміла, що ніколи не здійсниться моя мрія про велику подорож по всьому Абраду, і мені доведеться вдовольнятися лише офіційними візитами до сусідніх королівств. А по-друге, і це було найстрашніше, я мусила вийти заміж. Уже незабаром — за рік, щонайбільше, за два. Я сама себе дурила, коли стверджувала, що боюся заміжжя, бо воно позбавить мене самостійності, обмежить мою свободу. Фіннела слушно казала, що я впораюся з будь-яким чоловіком — або перетворю його на підкаблучника, або приб’ю, якщо не захоче коритися. Тепер я можу зізнатися, що найдужче мене лякало, — тут у її голосі забриніли ніякові нотки, — подружнє ліжко. Такі думки ніколи не викликали в мене солодкого хвилювання, про яке часто пишуть у любовних романах. Завжди страх, лише страх і нічого, крім страху. Гадаю, це була реакція моєї Іскри на загрозу розлучитися зі мною. Таким робом вона намагалася вберегти мене від згубного вчинку.

— То ти все-таки допускаєш, що Іскри розумні? — запитав Бренан.

— Ні, в жодному разі, — впевнено відповіла Ейрін. — І вже шкодую, що розказала про ту буцімто розмову між моєю Іскрою та Ґвениним відбитком. Краще було б промовчати. Ґвен нічого не пам’ятає, інші чули лише її слова, і я б могла сказати, що вона просто марила. А моя розповідь ніякої користі не дала, тільки викликала купу марних суперечок. Я вже втомилася описувати свої тодішні почуття, пояснювати, що насправді з Ґвен говорила я сама, висловлюючи те, що могла б сказати моя Іскра, якби вміла думати. Лише троє сестер більш-менш правильно розуміють мене — і найточніше, до речі, сестра Івін.

— А чому „до речі“? — здивувався такому формулюванню Бренан.

— Бо я тут, — пролунав позаду спокійний голос.

Ейрін навіть не ворухнулась, зате Бренан рвучко озирнувся, загостривши свій зір, і побачив за кілька кроків від них невисоку відьму із заплетеним у довгу косу волоссям. Івін вер Шінед була найсильнішою із сестер, що приєдналися до них після Тилахмора, і поступалася лише Шайні (та ще Ейрін — яка, втім, не рахувалася, бо була меншою сестрою). За винятком тієї короткої сварки, викликаної згадкою про Айліш вер Нів, Шайна ставилася до Івін дуже чемно, мало не шанобливо, і завжди дослухалася до її думки, бо вважала її однією з трьох найрозумніших відьом у Сестринстві (до цієї трійці, на Шайнину думку, також належали найстарша сестра Аверлін вер Шіван і двохсотсорокарічна Ґвенда вер Линнет, що зараз мешкала на півночі Алпайну, керуючи тамтешньою відьомською обсерваторією). Івін вер Шінед була єдиною за весь час існування Сестринства відьмою, що стала повноправною сестрою ще до свого п’ятнадцятиріччя. Здобувши це звання, вона не вирушила мандрувати по Абраду, як інші молоді сестри, а залишилася на острові й провела там наступні два десятиліття, продовжуючи навчання і вдосконалюючи свою майстерність, а заразом навчаючи менших сестер — і, таким чином, стала наймолодшою за всю історію Відьомського Сестринства наставницею. Лише сім років тому Івін з деяким запізненням дійшла висновку, що подорож позитивно позначиться на ширині її світогляду й вирішила побувати в усіх куточках Абраду. Цей вислів вона сприйняла буквально, тому заходилася прочісувати континент, почавши з найпівнічніших його околиць, з узбережжя Океану Туагар, і поступово рухаючись на південь. Усі ці роки Івін регулярно надсилала на Тір Мінеган листи зі своїми теоретичними напрацюваннями та практичними формулами винайдених нею плетив, які або вдосконалювали вже відомі чари, або створювали особливі їх різновиди, зорієнтовані на інші цілі, а час від часу — і тоді це вже називалося не винаходом, а відкриттям, — пропонувала щось принципово нове, досі невідоме, про що раніше ніхто й гадки не мав.