Розділ II

Келлах аб Тирнан, король Ленніру, мав такі ж смарагдові очі, як його дочка, і таке ж непокірливе яскраво-руде волосся, щоправда, рясно припорошене сивиною. Йому було вже за п’ятдесят, і в такому віці більшість чоловіків має по кілька внуків, проте Келлахові з цим не пощастило. Його шлюб із Ґледіс вер Амон, донькою рувінського герцоґа Амона аб Гована, довгий час залишався бездітним, потім нарешті народилась Ейрін, а від другої вагітності леді Ґледіс померла. Овдовівши в сорок років, Келлах аб Тирнан намагався одружитися знову, але щоразу вже домовлений шлюб, з тих або інших причин, здебільшого політичних, розладнувався. Наскільки Шайні було відомо — а після зустрічі з Ейрін та Фіннелою вона розмовляла і з іншими мешканцями Кардуґала, серед яких було кілька вельми жвавих на язик придворних, — дехто пояснював ці невдачі таємними підступами принца Ріса, що був молодший за короля аж на тринадцять років і буцімто плекав далекосяжні плани успадкувати по братовій смерті корону в обхід Ейрін та її майбутніх дітей.

Шайна не знала, чи можна бодай на крихту вірити цим пліткам. Під час вечері в бенкетній залі вона займала почесне місце між королем і його дочкою, а по інший бік від Келлаха сидів Ріс. Брати невимушено спілкувалися, і Шайна відчувала в їхніх стосунках щиру, невдавану приязнь, без найменших ознак штучності чи фальшу. Та й у тій інформації, що їй надіслали з Тір Мінегану, коли вона отримала своє завдання, не було жодної згадки про ймовірні інтриґи з боку Ріса аб Тирнана. А відьми, хоч і бойкотували Південні Королівства, намагалися бути в курсі всіх важливих тутешніх справ і для збору відомостей вдавалися до послуг місцевих чаклунів та чаклунок. Правда, не всі з них погоджувалися на таку співпрацю, зокрема, кардуґальський чаклун Іґан аб Кін, ще тоді, як обійняв свою посаду, навідсіч відмовився, за його висловом, шпигувати за своїми працедавцями. А проте, інформація з Ленніру справно надходила — і, за іронією, якраз від його дружини, Шінед бан Іґан, що також була чаклункою, відомою в Бентраї цілителькою.

До речі, Іґан аб Кін встиг повернутися до Кардуґала перед самою вечерею і тепер сидів у протилежному кінці королівського столу, раз по раз кидаючи на Шайну допитливі погляди. Шайна знала, що йому вже минуло шістдесят років, та на вигляд він здавався молодшим, зокрема, через відсутність у густому темному волоссі навіть натяку на сивину — вочевидь, ретельно фарбував його чарами. На відміну від більшості придворних чаклунів, майстер Іґан не носив традиційної мантії з рунічним шитвом, і в своєму скромному, але добротному шляхетському вбранні скидався радше на поважного вельможу.

Утім, не лише Іґан аб Кін пас Шайну очима. Вона перебувала в центрі загальної уваги всіх присутніх у бенкетній залі. Одні поглядали на неї просто з цікавістю, як на рідкісну дивовижу, інші — з певною осторогою, а троє жінок, що мали явні ознаки вагітності, не могли приховати свого занепокоєння. Зрозуміти останніх було неважко: кожна з них побоювалася, що Шайна приїхала саме за її дитиною. А може, то був не страх, може, навпаки — сподівання. Батьки новонароджених відьом одержували чималі відступні за своїх доньок і відразу просувалися на кілька щаблів вище в суспільному становищі. Так, наприклад, Шайнині рідні раніше були простими кередіґонськими рибалками, а після її народження стали заможними поміщиками — їм дістався гарний маєток у Ґвидонеді, один із багатьох у Північному Абраді, що їх відьми здобули у власність Тір Мінегану, як подяку за надані тамтешнім правителям послуги. На Півдні Сестринство не мало земельних володінь, тому домовлятися з південцями було важче. Зазвичай доводилося спокушати їх грошима й коштовностями — а це, треба визнати, не справляло такого враження, як землі. Хоча ті, що належали до шляхти або вищих верств міщанства і не боялися бути ошуканими, таки погоджувалися прийняти в дарунок маєтки на Півночі. І не шкодували про це — бо відьми, коли йшлося про їхніх малих сестер, вважали нижчим своєї гідності вдаватися до обману…

Ніби підслухавши Шайнині думки, король схилився до неї й тихо мовив:

— Пам’ятаєте, вам відрекомендували Бронан вер Ріґнан, придворну моєї невістки Ідріс. Це та вагітна білявка в блакитній сукні за правим столом. Схоже, вона була б рада народити відьму. Ще дівицею мріяла вийти за якого-небудь лорда з Півночі, проте мусила вдовольнитися прапорщиком моєї ґвардії.

— У неї буде хлопчик, — сказала Шайна.

— Гарна новина для її чоловіка. Після двох дочок він нарешті матиме сина. — Келлах аб Тирнан власноруч наповнив Шайнин келих вином і продовжив: — Звістка про ваше прибуття вже облетіла околиці, тож сьогодні вночі багато майбутніх матерів кепсько спатимуть. Я взагалі не збагну, чому ви до останньої миті приховуєте, в кого народиться відьма. Невже боїтеся, що та жінка з дурного розуму спробує втекти?

— Ні. Головно ми боїмося, що її скривдить якийсь відьмоненависник. У минулому таке траплялося.

— І то правда, — мусив погодитися король. — Аґресивних фанатиків ніде не бракує, надто ж у нас, на Півдні. — І він кинув швидкий погляд на літнього чоловіка в духівничій сутані, єдиного з присутніх, хто не приховував своєї ворожості до гості.

— А взагалі, — зауважила Шайна, — я чекала від Півдня набагато гіршого. Тому й подорожувала, не виказуючи своєї належності до Сестринства. А виявляється, тут до нас ставляться майже так само, як у Ґулад Данані або Торфайні.

— Це при королівському дворі, пані. Тутешні люди, хоч і не всі з них великі розумники, мають більш-менш широкий світогляд і не скуті безглуздими забобонами. А от наші селяни, та й чимало простих городян, щиро вірять, що маґія буває лише лише лихою, а всі відьми й чаклуни продали свої душі Китрайлові. Втім, це не заважає їм, коли припече, чимдуж бігти по допомогу до цілителів — а потім вони ще швидше біжать до духівників, щоб сповідатися в своїх гріхах.

— Дід Тирнан казав, — озвалась Ейрін, яка уважно дослухалася до їхньої розмови, — що наші духівники тому й оголосили чари гріховними, аби мати від цього зиск.

— І вони його мають, — підтвердив король. — У більшості парафій на території Ленніру виплати за очищення від гріхів, пов’язаних з уживанням чарів, є третьою за величиною статтею доходів після весільних та поховальних обрядів. Гадаю, така сама ситуація і в решті земель Південного Абраду. Проте наш превелебний Еван майже нічого на цьому не заробляє. Дванадцять років тому, коли тільки обійняв свою посаду, щотижня з великим натхненням виганяв бісів зі світильників, водогону, пічок і камінів, іншого устаткування, що працює з допомогою маґії. Та поступово його ентузіазм зійшов нанівець, бо йому за це ніхто не платив, і тепер панотець лише двічі на рік проводить загальне освячення всього замку. Але ми не нарікаємо — і без його благословення все працює чудово.

Шайна поглянула на люстри з маґічними кулями, що промінилися м’яким жовтавим світлом. Відсутність навіть найменшого червонуватого відтінку свідчила про досвід і вправність чаклуна, який змайстрував їх. Звичайно, відьми робили набагато кращі світильники, вони й функціонували довше, і їхнє світло нічим не відрізнялося від сонячного — та це вже були несуттєві дрібниці. Головне полягало в іншому: судячи з усього побаченого Шайною в Кардуґалі, король Келлах мав у себе на службі дуже гарного чаклуна. Можна не сумніватися, що з такими непересічними здібностями Іґан аб Кін міг залюбки отримати місце при будь-якому з великих королівських дворів як на Півдні, так і на Півночі. А проте, він обрав маленький Леннір, де народився, і ніколи не зраджував свого вибору, хоча (в чому Шайна була цілковито впевнена) його неодноразово спокушали заманливими пропозиціями сусідні королі.

Поступово вечеря добігла кінця. Власне, присутні вже давно наїлись, але ще добру годину просиділи за столом, потроху куштуючи вино та солодощі, розмовляючи між собою або розважаючись виступами придворних музик, жонґлерів і танцівниць. Нарешті Келлах аб Тирнан підвівся зі свого місця і побажав усім на добраніч. Після чого запропонував Шайні руку, якою вона охоче скористалася, щоб і собі встати.

— Якщо не заперечуєте, — сказав король, — я волів би продовжити наше спілкування у приватному колі.

Шайна була готова до цього, тому негайно відповіла:

— Так, нам є про що поговорити. Гадаю, буде не зайвим запросити до цієї розмови майстра Іґана аб Кіна.