Розділ XI

Тунель, зруйнований на поверхні відьомськими блискавками, тепер закривався по всій своїй довжині. Довкола поступово тьмяніло, проте маґічний зір ще дозволяв Ярлахові аб Коналу розгледіти сповнені каяття обличчя шести чаклунів, що з’юрмилися перед ним, а біля їхніх ніг лежало мертве тіло капітана леннірської ґвардії, яке вже почало обвуглюватися під дією Темної Енерґії. Саме туди мала впасти жива, але безпорадна принцеса Ейрін — проте сталося все не так, як гадалося. Цьому завадили не відьми, все пішло шкереберть через якесь мале дівчисько, що втрутилось у події в найвідповідальніший момент.

Перебуваючи в Тиндаярі, Ярлах мав можливість спостерігати крізь тунель за тим, що відбувалося на подвір’ї трактиру. Він бачив, як Ейрін вер Ґледіс ішла до ґанку, і тієї самої миті, коли вона ступила на тонку перетинку, що відокремлювала в цьому місці Тиндаяр від світу земного, маґістр надіслав угору останній імпульс Темної Енерґії й уже наготувався прикликати з Ан Нувіну демона. Тунель мав відкритися за лічені секунди, та тут з’явилася трактирникова дочка, капітан затулив собою принцесу, а потім відьма Мораґ вер Дерін відтягла її назад.

Ярлах збагнув, що пастка не спрацює, ще до того, як те дівчисько закричало, попереджаючи капітана про небезпеку. На жаль, чаклуни, що перебували на місці подій, усі включно з Йорвертом, не зорієнтувалися так швидко і втратили нагоду завдати удару, коли принцесу прикривав лише капітан. Потужний згусток Темної Енерґії обернув би їх обох на попіл, і відьми не встигли б цьому завадити. А потім…

Потім було вже запізно, і загибель двадцяти двох чаклунів та однієї чаклунки виявилася марною. Втім, саме ця чаклунка заледве не досягла успіху, їй забракло якоїсь миті, щоб обернути цілковиту поразку на частковий тріумф. Проте внаслідок її дій виникла ситуація, що лише прискорила пробудження Первісної Іскри. Мало того — відьми дізналися про Первісну. Ейрін вер Ґледіс сама їм сказала…

То були останні слова, що їх Ярлахові вдалося розчути крізь зруйнований тунель. Вдавшись до Темної Енерґії, він міг би знову визирнути на поверхню, але тоді побачив би лише нечіткі обриси людей та предметів і вже нічого б не почув. Та й слухати далі не було сенсу.

— Ну все, — мало не прогарчав Ярлах, змірявши своїх підлеглих гнівним поглядом. — Забирайтеся геть! Не хочу вас бачити.

Не мовивши ані слова, чаклуни стали слухняно розходитися, і незабаром п’ятеро з них розчинились у непроглядній пітьмі Тиндаяру. Проте Йорверт залишився.

— Краще покарайте мене, вчителю, — попросив він, відкрито дивлячись йому в очі. — Тільки не проганяйте.

Ярлах стиха зітхнув.

— Ти таки чув про Первісну, еге ж?

— Так, учителю, — підтвердив Йорверт. — Якось читав про цю гіпотезу. Проте вважав її необґрунтованою. А виявляється…

— Часом справджуються і набагато неймовірніші припущення, — сказав Ярлах, надавши своєму голосові чітко дозованого відтінку спантеличення. — Для мене це також велика несподіванка, але… Факти доводиться приймати такими, які вони є.

— То Володар не повідомив вам про Первісну?

— Ні. Мабуть, визнав це зайвою інформацією. І, власне, так воно й було. Знання, що Ейрін вер Ґледіс має Первісну Іскру, нічим нам не зарадило б.

Трохи повагавшись, Йорверт кивнув:

— Схоже, що так, учителю. Та тепер ми хоча б здогадуємось, навіщо Володареві знадобилася принцеса. Можливо, Первісна вразливіша за дочірні Іскри і в Ан Нувіні загинула б. Чи, може, стала б на службу Темряві, і через неї вдалося б підкорити решту Іскор. Маю надію, що в інших світах, де склалася схожа ситуація, наші брати не зазнали такого фіаско і краще прислужилися Володарю.

„Або ж у кожному з цих світів місцевий Китрайл спіймав такого самого облизня,“ — подумав Ярлах і тут-таки злякано відкинув цю небезпечну та крамольну думку.

— І що далі? — за хвилю спитав Йорверт.

Ярлах знизав плечима.