Розділ XXI

„От і все, Шайна може заспокоїтися,“ — подумала Ейрін, ступивши з нижньої сходинки трапу на берег. — „Тепер я точно на Тір Мінегані. На справдешній твердій землі, а не просто на палубі відьомського корабля…“

У чистому ранковому небі сяяло осіннє сонце, пестячи дівчину своїм золотавим промінням, у якому ще залишалося трохи тепла. Ейрін здавалося, що сама природа, після цілої низки непогожих днів, вирішила привітати її з прибуттям на Мінеган. Утім, вона знала, що сьогодні мало бути так само похмуро й сльотаво, проте на світанку відьми, об’єднавши свої зусилля, прогнали за обрій хмари, які могли недоречним дощем зіпсувати їм зустріч нової сестри.

Велика портова площа по той бік головної пристані була вщерть заповнена людьми, що прийшли подивитися на Ейрін. Хоч на Тір Мінегані кожного року, а то й навіть двічі на рік, з’являлася нова відьма, для тутешніх мешканців це щоразу ставало визначною подією і гарним приводом улаштувати веселу гулянку. А сьогодні взагалі випала виняткова нагода, оскільки нову відьму привезли не крихітним немовлям, а вже дорослою дівчиною. До того ж, подейкували, вона була особлива — мало не матір решти відьом…

На набережній зібралися всі без винятку сестри, що зараз перебували на Тір Мінегані. Найчисленнішу групу, близько півсотні, складали молоді на вигляд жінки. Необізнаний спостерігач дав би їм від двадцяти до тридцяти, хоч насправді більшості з них уже минуло сто років. Трохи окремо стояли дівчата-підлітки та малі дівчатка, а двох відьмочок-немовлят тримали на руках дорослі сестри-виховательки.

Івін вер Шінед, що спустилася по трапу слідом за Ейрін, підвела її до гурту з дев’яти жінок. На відміну від інших відьом, кожна з яких одяглася на свій розсуд, усі вони були в однакових білих сукнях з ледь помітною золотою облямівкою.

— Найстарші сестри! — промовила Івін. — Я привезла на Тір Мінеган нашу нову сестру, Ейрін вер Ґледіс. Прошу привітати її.

Першою до Ейрін підступила невисока жінка з коротким русявим волоссям. Її сині очі світилися такою глибокою, такою безмежною мудрістю, що дівчині аж моторошно стало. Ці дивовижні й трохи страшнуваті очі мовби зазирали в самий глиб душі, читали найпотаємніші думки… Досі Ейрін зустрічалася лише з двома старшими сестрами — Айліш вер Нів і Альсою вер Киннейді; однак вони, попри свій нечуваний для звичайних людей вік, не справляли якогось особливого враження. Зате ця сестра, старша з-поміж найстарших, могла приголомшити самим лише поглядом…

Відьма обняла Ейрін і сказала:

— Я, Кейліон вер Маллайг, вітаю тебе на нашій землі, сестро.

Так само вчинили й решта найстарших. Тоді Кейліон узяла її за руку, повернулася до всіх інших й оголосила:

— Тепер ми маємо нову сестру, Ейрін вер Ґледіс. Вітайте її, сестри.

До них, одна за одною, підходили відьми й вітали Ейрін. Дивилися на неї по-різному — хто приязно, хто просто допитливо, хто з осторогою, а хто з глибоким занепокоєнням, — але жодна не стала демонструвати свого несприйняття Первісної й не намагалася повторити тієї огидної сцени, яку влаштувала їй Альса.

Коли надійшла черга менших сестер, Ейрін мусила докласти чималих зусиль, щоб приховати своє хвилювання. Тут склалася особливо дражлива ситуація, бо вона була новенькою серед них, цілком чужою їм — і водночас, за правилами Сестринства, ставала старшою над ними. Донедавна Ейрін і сама про це не підозрювала, оскільки знала, що порядок старшості серед учениць визначається за спеціальною формулою, де враховується не лише рівень сили, а також вік і володіння чарами. Звичайно, вона розуміла, що її сила легко компенсує перевагу в віці, яку мали над нею одинадцятеро з тридцяти двох менших сестер, і була готова до того, що через певний час, продемонструвавши наставницям своє вміння створювати понад шість десятків базових плетив, таки здобуде звання старшої серед менших. Проте в цих міркуваннях Ейрін геть випустила з уваги, що Івін, хоч і провела останні сім років у подорожі по Абраду, залишалася сестрою-наставницею і не просто з цікавістю стежила за її успіхами, а й методично фіксувала їх, щодня надсилаючи детальні звіти на Тір Мінеган. Для Ейрін стало величезною несподіванкою, коли на півдорозі з Тахріна до Рондава Івін повідомила, що найстарші офіційно визнали її володіння всіма базовими плетивами. Певна річ, вони дуже не хотіли цього робити, але просто не мали вибору, бо інакше їм довелося б поставити під сумнів учительську кваліфікацію Івін. Крім того, її висновок цілком підтвердила Етне, яка також була сестрою-наставницею.

Передовсім це означало, що тепер Ейрін могла в будь-який час зажадати проведення іспитів на повноправну сестру, а в разі невдачі повторювати спробу кожні сім місяців. Однак, на додачу до цього безсумнівного позитиву, таке рішення автоматично ставило її на першу сходинку в ієрархії менших сестер, тож вона з деяким острахом чекала на зустріч із ними.

Найдоросліша з них, тридцятишестирічна Бронах вер Дилвен, здається, нітрохи цим не переймалася. Вона привітала Ейрін із щирою, невдаваною радістю, доброзичливо і трохи пустотливо всміхаючись, чим нагадала їй Мораґ. І вони таки справді були схожі за вдачею: як розповідала Шайна, Бронах теж полюбляла байдикувати і через свої лінощі досі не спромоглася скласти іспити. Разом з тим, на відміну від Мораґ, вона була досить сильною відьмою і впродовж останніх восьми років незмінно утримувала за собою звання старшої серед менших, лише зараз поступившись під могутнім натиском Первісної Іскри.

Решта десятеро сестер, яким було більше шістнадцяти років, поводилися стриманіше, хоча також не виказували ні найменших ознак ворожості. Щоправда, в очах чотирьох із них Ейрін помітила неприховану заздрість, проте не квапилася робити будь-які висновки, бо з власного досвіду знала, що це почуття не завжди йде в парі з неприязню.

Двоє її ровесниць, руденька Гелед вер Арвен і білявка Морін вер Енніш, усміхалися так само щиро, як і Бронах. А Ейрін зраділа, що бодай із однолітками не матиме проблем і, можливо, знайде в їх особі гарних подруг. У кожному разі, Морін, промовляючи традиційне вітання, всім своїм виглядом демонструвала палке бажання потоваришувати.

Готуючись до цієї зустрічі, Ейрін не дуже переймалася реакцією молодших за неї сестер — і, як виявилося, даремно. Тринадцятирічна Олвен вер Елінир, чия Іскра сяяла найяскравіше серед усіх менших, трималася дуже аґресивно, з підкресленою неохотою вичавила із себе вітальні слова, а в її очах палахкотіли гнівні блискавки. Та куди гірше було, що більшість дівчаток дивилися на Ейрін з безмежним захватом, мало не з обожненням. Їй зробилось дуже незатишно на думку про те, що вони постійно бігатимуть за нею, жадібно ловитимуть кожне її слово, кожен жест, а будь-який її вчинок сприйматимуть як приклад для сліпого наслідування… Вона б воліла мати справу з десятком відвертих недоброзичливців, на зразок Олвен, аніж з однією такою палкою шанувальницею.

Кількох маленьких сестричок Ейрін брала на руки, і вони, обхопивши її за шию, плутано лопотіла привітання, а за двох найменших, які ще не вміли говорити, ці традиційні слова промовили сестри-виховательки. Також вони привітали Ейрін і від себе, після чого сестра Кейліон запросила її до святково прикрашеного кабріолета без коней, що рухався за допомогою маґії. Там на них уже чекала Бронах. За традицією, між старшою з найстарших і старшою з менших у кабріолеті мала сидіти й старша з присутніх на Тір Мінегані звичайних сестер, тримаючи на руках Ейрін, проте, з очевидних причин, від цього довелося відмовитись.