Розділ XXIII

Вочевидь, до міської варти Карсаллоґа брали винятково телепнів. У всякому разі, таке враження склалось у Фейлана аб Мередида, коли вже третій вартовий, попри дію привертальних чарів, покликаних загострити його увагу, ніяк не міг упізнати в кремезному бородатому чоловікові по той бік невеликої портової площі місцеву кримінальну знаменитість — грабіжника та вбивцю Раґнала на прізвисько Дикий.

Певна річ, Раґнал був майстром маскуватися, проте вартовий, перебуваючи під впливом Фейланових чарів, мусив би замислитись, чому він раз по раз зиркає на того бороданя, що ж у ньому такого особливого. Та, схоже, в карсаллоґській варті думати не полюбляли. А на обрії вже з’явився корабель з відьмою Моркадес вер Ріґан та двома відьмачими кузинами. Треба було поквапитися…

— Ан Варайд! — заволала жінка в натовпі, вказуючи пальцем на розбійника. — Людоньки добрі, це ж Раґнал Ан Варайд!

Якщо гостротою розуму вартові не могли похвалитися, то на швидкість їхньої реакції гріх було нарікати. Щойно зачувши це ім’я, вони миттю зорієнтувались і кинулися до бороданя. Розбійник намагався втекти, однак Фейлан це передбачив і заздалегідь наклав на його ноги непомітне плетиво. Зараз воно спрацювало, Раґнал Дикий спіткнувся на рівному місці і впав. Четверо вартових, мов шуліки, налетіли на нього, скрутили, роззброїли й зірвали накладну бороду. Потім поставили бранця на ноги і повели в бік портової управи, чи не на кожнім кроці пригощаючи штурханами.

Звичайно, якби тут були Раґналові поплічники, вони б спробували звільнити свого ватажка. Проте вся зграя переховувалася за містом, а Дикий прийшов у порт сам, щоб подивитися на прибуття корабля і провести розвідку місцевості перед запланованим на ніч нападом. Тим самим нападом, який замовив їм Фейлан аб Мередид, заплативши дуже щедрий завдаток.

Переконавшись, що Раґнал Ан Варайд уже не вислизне з рук правоохоронців, Фейлан залишив порт і вузенькою вуличкою рушив до найближчої околиці міста. Що буде з розбійником далі, його не цікавило. Найпевніше, розколеться на допиті й дасть опис зовнішності чаклуна, що замовив викрадення двоюрідних сестер Бренана аб Ґрифида. До переліку Фейланових гріхів додасться ще один злочин, та це вже нічого не змінить. Його й так розшукують, бо він чорний чаклун, і якщо впіймають, то стратять уже за саму належність до Темного Братства. Або ж упокорять — що нітрохи не краще за смерть. Так чи інак, а його душа опиниться в Ан Нувіні й наступні сім сторіч страждатиме в пекельних муках…

Фейлан не знав, навіщо Йорвертові аб Торвалу знадобилася ця вистава, та й знати не хотів. Він без зайвих запитань виконав його доручення і радів, що так легко відбувся. Коли Ярлах незадовго до своєї смерті надіслав його до Йорверта, то, схоже, розраховував, що Фейлан тісно співпрацюватиме з ним. На щастя, Йорверт думав інакше і не став утягувати його в свої справи, а просто порекомендував для сховку один безлюдний і безіменний острівець за півтори тисячі миль на південь від Інісойд на Шогір. Там Фейлан нашвидкуруч побудував собі невеличку хижу, щоб ховатися в ній від палючого тропічного сонця, і впродовж наступних двох тижнів не потикав з острова носа, цілісінькі дні займаючись двома своїми найулюбленішими справами — читанням книжок з алхімії та конструюванням нових маґічних плетив. Харчувався місцевими фруктами й рибою, яку ловив з допомогою чарів, а потім смажив, варив або запікав.

А вчора вранці до нього завітав Йорверт і попросив про послугу. Фейлан не наважився відмовити, бо відверто побоювався цього юнака і визнав за краще йому не суперечити, а просто зробити те, чого він хотів. І тепер міг спокійно повернутися до свого вигнанського життя.

Порівнявшись із маленькою, напівзруйнованою хатиною, де напевно ніхто не мешкав, Фейлан звернув до неї, переступив на ґанку через вибиті двері й увійшов до середини. Власне, він міг перейти до Тиндаяру й посеред вулиці, ховатися не було сенсу, але обережність уже віддавна стала однією з провідних рис його характеру. Саме завдяки цій обережності йому пощастило вислизнути з відьомської пастки. От Ярлах аб Конал не був таким обачним — і заплатив життям за свою легковажність…

Опинившись у непроглядній пітьмі Тиндаяру, Фейлан рушив у південно-східному напрямку, орієнтуючись за потоками Темної Енерґії. Ішов неквапно, заощаджуючи сили, бо на нього чекала довгенька дорога. Добре хоч у Тиндаярі відстані скорочувалися майже в тисячу разів, і за якісь три-чотири години, нітрохи себе не підганяючи, він міг забратися в таку далечінь, де жодна відьма його не дістане.

Утім, Фейлан не збирався решту свого життя безвилазно сидіти на тому острові. Коли відьми трохи вгамуються (хоч після сьогоднішніх подій у Карсаллоґу доведеться чекати довше, ніж гадалося), він мав намір відновити контакти з тими товаришами по Братству, яким більш-менш довіряв, час від часу відвідувати великі міста (бажано на Півдні, де немає відьом), щоб добувати нові книжки, реактиви для алхімічних дослідів, одяг, різні побутові речі, а також харчові продукти для урізноманітнення свого раціону. Певна річ, йому знадобиться й цивілізоване житло, тому згодом він планував найняти кількох будівельників, щоб вони поставили йому гарний і міцний дім. З цим передбачалися певні проблеми, бо Фейлан не хотів їх викрадати, а потім під загрозою смерті змушувати працювати. Зовсім не з міркувань гуманності, просто був переконаний, що рабська праця непродуктивна і низькоякісна. Підневільні, настрахані робітники зліплять йому дім абияк, ще й навмисно подбають про те, щоб будівля чимшвидше розвалилася. Та вихід завжди є; зрештою, крім чорних чаклунів, на світі не бракує й звичайних людей, що шанують Темного Володаря Ан Нувіну, і серед них напевно знайдуться вправні майстри-будівельники…

Пройшовши за годину третину шляху, Фейлан дав ногам відпочити і наступну милю пролетів, тримаючись у повітрі за допомогою чарів. Жоден звичайний чаклун не міг так довго левітувати, навіть найвправніші з них ледь подужували чверть милі. Темна Енерґія давала слугам Володаря велику силу — хоч, на жаль, і не дозволяла їм зрівнятися за могутністю з відьмами.

Відчувши ознаки маґічної втоми, Фейлан знову перейшов на пішу ходу, а через півтори милі повернувся до левітації і вже без проблем дістався до місця призначення. Перш ніж вибратися на поверхню, зі звичної обережності пильно оглянув знизу острів і помітив нечітку, спотворену постать людини, що сиділа на саморобному ослінчику біля хижі. Більше нікого на острові не було, а в його околицях жодного корабля не спостерігалося.

„Клятий Йорверт, знову припхався!“ — сердито подумав Фейлан, збираючи Темну Енерґію для переходу. — „А казав-бо, що має сьогодні невідкладні справи. Мабуть, таки варто підшукати інший острів, про який ніхто не знатиме. Океан Дешарах великий…“

Проте це виявився не Йорверт, а інший його колеґа — і по Університету, і по Братству, — Кіннан аб Мадоґ з кафедри медицини. З ним у Фейлана були не те щоб надто близькі, але досить приязні стосунки. Коли він виринув з Тиндаяру за три кроки від непроханого гостя, Кіннан зустрів його стриманою усмішкою:

— Ну, нарешті з’явився! А я вже збирався йти.

— Вітаю, Кіннане, — сказав Фейлан. — Як ти мене знайшов? Йорверт розповів?

— Ні. Після смерті маґістра аб Конала я з ним не бачився. А твою нову адресу мені повідомили з Ан Нувіну.

Фейлан ледве притлумив скрушне зітхання. Останні два тижні йому не являлись уві сні демони, і він уже почав сподіватися, що про нього забули. А даремно — навряд чи варто було розраховувати, що плата за доступ до Тиндаяру обмежиться лише участю в тій фатальній сутичці на Іхелдиройдському тракті…