Розділ XVII

— Ні, це ж треба бути такими дурепами! — сердито говорила Шайна, яка їхала між Ейрін та Івін. — І головне, не визнають своєї провини, ще й мають нахабство виправдовуватися. Неможливо було передбачити… І що ж тут неможливого? Що старий чорний, який усе своє життя присвятив служінню Китрайлові, радше помре, ніж віддасться до рук відьом? Авжеж, яка несподіванка! Хто б тільки міг подумати!

Вона була лиха із самісінького ранку, відколи стало відомо про наслідки вчорашньої операції в Кованхарі. До всього іншого, її надзвичайно обурило, що найстарші майже добу приховували правду в сподіванні, що допит заарештованих чаклунів дозволить виправити ситуацію.

Тривале стеження за Ярлахом аб Коналом дозволило виявити його зв’язки з трьома чорними, а стеження за ними вивело ще на сімох. Під час затримання маґістр аб Конал учинив самогубство, один з його соратників, Фейлан аб Мередид, безслідно зник, вочевидь, запідозривши якийсь негаразд, а решту вдалося схопити. На допиті вони зізналися в усіх гріхах, виказали ще понад десяток своїх товаришів (які на той час уже повтікали), проте рішуче заперечували будь-яку причетність до подій на Іхелдиройдському тракті. Упокорення трьох із них засвідчило, що вони справді не мають доступу до Тиндаяру. Схоже, всі чорні, що брали участь у тому нападі, залягли на дно й намагалися не витикатись. Можливо, єдиною ниткою був професор аб Мередид, але відьми були такі необережні, що сполохали його.

Сама Ейрін не дуже переймалася цією невдачею. Їй було б мало втіхи від того, що чорних чаклунів схоплять і стратять за замах на відьом. Інша річ, коли вона сама, здобувши звання повноправної сестри, розшукає цих покидьків і відвезе до Ленніру, де їх покарають на очах у родичів капітана аб Ґрайді та ще одинадцяти загиблих ґвардійців. Оце буде справжнє правосуддя!

— Та годі вже, Шайно, — сказала Івін вер Шінед. — Що сталося, те сталося. Так чи інак, а маґістр заплатив за свої злочини життям. Ще й убив сам себе. Я певна, що він однаково б нікого не виказав. Такий затятий чорний мовчав би на допиті, як риба. Саме тому за ним і стежили, замість відразу схопити.

— Це точно, — підтримала її Етне вер Рошін, яка щойно приєдналася до їхнього гурту. — Серед чорних лише слабаки починають говорити — а слабакам не доручили б такого завдання. Та й вони самі не ризикнули б напасти на нас. Більшість із них боїться відьом ще дужче, ніж свого господаря. Зрештою, Ворог сидить собі в Ан Нувіні, а ми тут, у них під боком. От про що я справді шкодую, це про втечу того професора-алхіміка. Все вказує на те, що він був одним з нападників. Та тут мушу погодитися з нашими кованхарськими сестрами: всього передбачити неможливо.

— І в будь-якому разі, — додала Івін, — пізно махати кулаками, коли бійка скінчилася. Ми вже пів дня розжовуємо ці події, нам легко судити сестер за їхні помилки. А хтозна, як би ми самі впоралися.

— Точно, що краще, — буркнула Шайна, але без надмірного запалу. — Бо гірше просто неможливо.

— У мене, — вела далі Івін, — є більше підстав сердитися, ніж у всіх вас разом узятих. Я з вами ще з Тирконнела, але до сьогодні ви жодним словом не обмовилися ні про маґістра аб Конала, ні про стеження за ним, ні про те, що Пророцтво про Першу насправді розгадав професор аб Нейван. Розумію, що це був секрет… І зваж, Шайно, я нітрохи не лютую, хоча через вашу мовчанку впіймалася на Ріанин гачок і дозволила їй пошити мене в дурні. Два тижні торочила вам, яка ж ця Ріана розумниця, як дотепно вона розібралася з тією притичиною щодо останнього короля, об яку я свого часу зламала зуби… А ви, мабуть, нишком кепкували з мене.

— Не кепкували, — запевнила її Ейрін. — Нам було дуже прикро, я пропонувала розповісти тобі…

— Але я заборонила, — втрутилась Етне. — Не тому, що не довіряла тобі, просто вважала, що не варто іґнорувати геть усі розпорядження найстарших. Принаймні цей наказ був цілком розумний. Крім того, твоя необізнаність дозволила добряче провчити Ріану.

— І як же ти її провчила?

— Я тут ні до чого. Ти сама це зробила, коли стала листуватися з нею й обговорювати складні питання теорії передбачень. А вона мусила відповідати.

Івін знизала плечима.

— Ну то й що? Як я розумію, Ріана просто розпитувала професора аб Нейвана і писала мені те, що він казав. За великим рахунком, я листувалася з ним. А Ріана мала від цього зиск, наша дискусія дозволила їй дечого навчитися.

Етне і Шайна дружно зайшлися сміхом. Івін трохи розгублено поглядала то на одну, то на іншу. А Шайна, досхочу насміявшись, сказала:

— Ти просто унікальна, Івін! Часом здаєшся мені мудрішою за всіх найстарших, а часом буваєш ще наївнішою за Фіннелу. Те, що ти така жадібна до знань, зовсім не означає, що всі інші лише й чекають нагоди навчитися чогось нового. Ти ж колись навчала Ріану і маєш пам’ятати, яка вона ледача. І за останні сім років нічого не змінилось. Я взагалі думала, що Ріана пробуде меншою сестрою аж до тридцяти, і дуже здивувалася, коли позаторік вона сяк-так склала всі іспити. Гадаю, для неї була справжня мука щодня відповідати на твої листи.

— Можеш не гадати, так і було, — підтвердила Етне, яка, на відміну від Шайни, частенько листувалася з Айліш вер Нів. — Ріану це страшенно дратувало, та відмовитись вона ніяк не могла. Власне, тому й вирушила до Дин Гаїла, щоб і далі мати під рукою Шимаса аб Нейвана, який зараз їде в Кованхар.

— Ага, — промовила Івін. — То он воно що… — Вона ненадовго задумалася. — Ну що ж, тоді я продовжу. І далі спілкуватимуся з професором аб Нейваном, він дуже розумний чоловік. А Ріана нехай служить нам листоношею. Я змушу її поїхати аж до Кованхара.