Розділ 7. Весільна подорож

— Вам, графе, хочу подарувати цю табакерку, — мовив далі Станіслав Август і простягнув полковнику золоту табакерку, прикрашену діамантами.

— Дякуємо вам, ваша величносте, — відповів за обох Йозеф де Вітте.

— І ще, — задоволений король поглянув на полковника, — як довго ви плануєте пробути у Варшаві?

— Ми вже тиждень тут, ваша величносте. Хочемо через кілька днів вирушити далі.

— Прошу вас, графе і графине, прикрашати наше товариство ще хоча б місяць. Усі витрати я беру на себе.

— Спасибі, ваша величносте.

Місяць пролетів на диво швидко. Подружжя де Вітте відвідувало бали, обіди. Софія влаштувала у себе салон. Відбою од відвідувачів не було.

В останній четвер перед від’їздом на літературному вечорі у короля Йозеф розповідав армійські байки та анекдоти. Дами пирскали у віяла, коли офіцер вставляв армійські слівця і подробиці. Софія в цей вечір була мовчазна, замислена і загадкова. Після Йозефа слово взяв поет Трембецький.

— Панове! Сьогодні особисто в мене сумний день! — з усмішкою на обличчі промовив поет. — Ці два місяці (поки тут гостювало подружжя де Вітте) на вулицях Варшави повіяло свіжим вітром, світліше стало в королівському палаці, та і його величність король Станіслав Август більше усміхався. Завтра граф Йозеф і графиня Софія вирушають далі в подорож по Європі. Побажаємо їм щасливої дороги і просимо не забувати Варшаву і нас. Графе Йозефе, ви не повинні тримати графиню в фортеці постійно. Випускайте іноді пташку на свободу і прилітайте разом із нею. А я хочу написати оду на честь прекрасної Софії! І назву її так: «Софії Вітте, що проїжджає через Варшаву на води в Спа».

— Спасибі, Станіславе! — заплескала в долоні грекиня і попросила: — Тільки додайте «проїжджає з чоловіком».

— Добре, графине! У мене вже народилися перші чотири рядки:

Прекрасна Софіє! Твої гостини

Наводять усіх на думку про загибель Трої.

І там були подібнії причини,

Не втратити б нам Кам’янець без бою!

— Браво, Станіславе! Продовжуй у тому ж дусі, — королю припав до смаку опус Трембецького.

— Дякую вам! — Софія зашарілася від задоволення.

— Не дякуйте мені! — жартівливо вигукнув поет. — Це співає моє серце, і я не можу з ним нічого вдіяти.

— Заспокойте його трохи, — підтримав жартівливий тон граф Йозеф. — Інакше моє серце викличе серце поета на дуель.

— О, це буде страшний кулачний бій двох сердець, графе! І боюся, що графиня втратить відразу і люблячого чоловіка, і поета, який їй уклоняється, а король — доброго офіцера і придворного інтригана.