Розділ 7. Весільна подорож

З ранку Париж облетіла звістка: у королеви почалися перейми. Місто застигло в очікуванні. Та що там місто — вся Франція! Пологи королеви — справа державна!

І ось пролунав сполох, а за ним почали палити гармати.

— Один, два, три… — рахував уголос залпи натовп на вулицях і площах Парижа.

— Дев’ятнадцять, двадцять, двадцять один… — напруга досягла межі.

Якщо рахунок зупиниться на двадцяти одному, значить, знову народилася дівчинка. Якщо хлопчик, буде ще один залп. Настала тиша. Пауза затягнулася. І ось хтось найнестриманіший прокричав: «Ех, не щастить!» І в цей момент двадцять другий залп сповістив: народився дофін, спадкоємець престолу!

Багатотисячне «ура!» потрясає Париж. Народ радіє. Феєрверки, гуляння, безкоштовне вино — рікою. Король разом із народом святкував народження сина!

Раділи і Софія з Йозефом. А радість у них подвійна: маленький Ян тихенько сопів у своєму ліжечку.

Серед усієї цієї радісної юрби ще ніхто не знав, що через неповні вісім років дофін помре від рахіту, а через одинадцять цей же натовп так само радітиме, коли Людовик XVI втратить голову під ножем гільйотини, а через рік та ж доля спіткає і Марію Антуанетту.

А поки народ любив короля і королеву, що виконали свій обов’язок перед Францією — народили хлопчика.

Три місяці потому, коли маленький Ян де Вітте трохи зміцнів, подружжя де Вітте вирушило додому, до Кам’янця, з невеликою зупинкою у Відні.

Прощавай, Париже! Ні, радше, до побачення!