Розділ 7. Весільна подорож

Обід справив на Софію тяжке враження. Невелика кількість запрошених, гнітюча тиша за столом. З усіх страв графиня доторкнулася тільки до печінки, запеченої з цибулею і яблуками, та й то тому, що її дуже розхвалював Фрідріх. До печінки подали пиво. Софія вперше спробувала цей напій. Чи то обстановка не була сприятливою, чи то пиво — не жіночий напій, але, ледь пригубивши, графиня відставила келих.

Ближче до вечора всі перемістилися в концертну залу палацу. Прекрасна гра на флейті короля Фрідріха відразу затьмарила негативні емоції, які довелося пережити подружжю де Вітте раніше. На цій мажорній ноті Софія і Йозеф попрощалися з усіма і відправилися далі. Попереду на них чекав курорт Спа.

Це маленьке містечко було найелітнішим курортом у XVIII столітті. Королі і принци, графи і барони, князі та віконти, артисти і художники, військові та державні діячі — вся європейська еліта приїжджала сюди попити мінеральної водички, прийняти природні ванни з гарячими струменями, що масажують, помилуватися мальовничими краєвидами і, звичайно ж, пофліртувати й розважитися. Сюди ж здійснювали весільні подорожі молоді пари з усієї Європи. Останніх мало цікавили лікувальні води — їх кликала гарна легенда. За переказами, понад тисячу років тому це місце відвідав святий Ремакль і залишив свій слід у брилі кварциту біля джерела Совеньєр. Молода жінка, поставивши свою стопу в це заглиблення, не тільки позбавлялася від безпліддя, а й забезпечувала собі на майбутнє легкі пологи. Тому і наша пара молодят кинулася на цей курорт. А ще відпочинок у Спа давав можливість підготуватися до Парижа: поступово звикнути до придворного життя, обзавестися потрібними знайомствами, побачити, які вбрання тепер у моді.

А яке вишукане товариство зібралося в Спа! Шевальє де Буффлер — письменник і дотепник, автор крилатих фраз типу «Про жінок завжди знайдеться що сказати нове, поки хоч одна з них залишиться на земній кулі» або «Міркувати про кохання — це втрачати розум». Фабр д'Еглантін — поет, драматург і красень — приїхав на води відразу з декількома коханками.

— Він хоче міняти партнерок, аби з метою виключно гуманною познайомити всіх француженок зі сприятливим впливом своєї мужності. Це звичайна практика — приїжджати сюди з коханками. Деякі йдуть навіть далі: разом із коханками привозять і дружин, — повідомила Софії графиня де Бальбі, майбутня фаворитка Людовика XVIII, яка прибула на води з чоловіком-полковником.

Графиня д'Албані, маркіза де Куаньї, граф Румянцев і його тітка графиня Брюсова становили вишукане товариство Спа.

Очікували також когось із царської родини. Кого? За чутками, імператора Австрії Йосифа II. А поки — купання, прогулянки, катання верхи, крикет до обіду, потім — азартні ігри (фараон, крепс, червоне і чорне — на гроші, бірібі — на поцілунки). Увечері — плітки, амурні пригоди й інтриги, танці до знемоги і, знесилені, — в ліжко.

Верховою їздою грекиня займалася разом із графинею Бальбі. Вони якось одразу зійшлися. Графиня де Комон Жозефіна-Луїза де Бальбі була на три роки молодшою Софії. Ідеальна фігурка, пишне темне волосся, живий блиск очей робили її, без сумніву, привабливою. Як і Софія, графиня де Бальбі тільки-но вийшла заміж, і теж за військового, і теж за полковника. Чоловіка свого вона не любила, чого, втім, і не приховувала. У неї була купа шанувальників. Софію привернуло в ній те, що та нещодавно стала фрейліною графині де Прованс і була посвячена в таємниці паризького двору. Природно, графині де Вітте хотілося побільше дізнатися про двір ще до прибуття в Париж, і графиня де Бальбі залюбки розповідала їй не тільки про звичаї і вдачі, а й про інтриги, чутки, плітки.

— Править бал у Версалі зараз не король Луї XVI, а королева Марія Антуанетта. Дуже довго предметом загальної уваги було їхнє інтимне життя. Говорили, що Людовик не в змозі мати дітей, але два роки тому королева подарувала чоловікові дочку. До речі, відсутність дітей у королівського подружжя протягом семи років вельми тішила братів короля — графа де Прованса і графа д'Артуа.

— Невже?

— Так-так, щоправда, у самого графа де Прованса дітей немає але він, у разі чого, може стати регентом. Тепер же, коли з’ясувалося, що народження дофіна — лише справа часу, брати короля почали розпускати чутки про розбещеність Марії Антуанетти, про безвілля короля. Скажу вам, графине, ця австрійська красунька і сама підливає масла у вогонь: схоже, вона вирішила спустити всю французьку скарбницю на розваги, прикраси, вбрання, палац Малий Тріанон у Версалі.

— Ну а чутки про оргії, які вона влаштовує? Це правда?

— Думаю, все це вигадки. Я ще можу повірити в її зв’язок з ким-небудь із чоловіків (це не тільки вітається у Версалі, а й вважається ознакою доброго тону), але близькі відносини з фаворитками — це плітки.

— Мені хотілося б усе побачити самій, — усміхнулася графиня Софія.

— Немає нічого простішого! — вигукнула де Бальбі. — Для цього вам потрібно завоювати прихильність фрейліни Марії Антуанетти графині Жюлі де Поліньяк або її зовиці герцогині Діани де Поліньяк. Одне їхнє слово — і ви прийняті при дворі королеви.

Подібними порадами графиня де Бальбі пригощала грекиню щодня. У свою чергу графиня де Вітте, будучи прекрасною наїзницею, передавала свій досвід верхової їзди графині де Бальбі.

Одного погожого дня молодиці виїхали до околиць Спа. Графиня де Вітте була в темно-коричневій амазонці з білим шарфом на шиї. Темпераментний, але дуже поступливий кінь англійської породи, гнідої, навіть золотисто-гнідої масті підкорявся ледь помітному руху грекині. Здавалося, кінь і сам хотів себе показати — поводився пустотливо і грайливо. Графиня де Бальбі була в чорній амазонці верхи на арабському рудому скакуні. М’язиста шия, стрункі, немов точені, ноги, злегка сумні очі відразу привертали увагу до цієї тварини. Додайте сюди прекрасну наїзницю — і ви отримаєте неповторну картину, описану багатьма поетами та художниками.

Після нетривалої прогулянки кроком Софія несподівано поставила коня на диби і різко помчала галопом. Вона немов спілкувалася з доброю і могутньою твариною, і так захопилася їздою, що не помітила, як з її шиї злетів повітряний шарф та що за її їздою вже кілька хвилин спостерігає немолодий чоловік на узбіччі дороги, який вийшов із дорожньої коляски, щоб підняти шарф. Тільки зробивши коло і виявивши пропажу, Софія повернула назад і побачила шарф у руках незнайомця, чоловіка років сорока, в простому сірому сюртуку. Неподалік від нього стояв молодий офіцер.

«Швидше за все, це не супутник по подорожі, а охоронець», — подумала наїзниця.

— Мадам, я захоплений вашою майстерністю верхової їзди, — злегка уклонився незнайомець. — Дозвольте представитися: граф Фалькенштейн. Ось ваш шарф.