Розділ 7. Весільна подорож

— Спасибі, графе. Графиня Софія де Вітте…

В іншій ситуації вона, можливо, була б не настільки люб’язна, але жіноча інтуїція підказувала їй, що під простою личиною графа ховається щось більше — навіть простий костюм не міг приховати вишуканих манер чоловіка і його знатного походження.

— Звідки ви, прекрасне створіння? — запитав той.

— Здалеку, графе. Кам’янецька фортеця — напевно, ви і не чули?

— Навпаки, графине. Не тільки чув, а й чудово знаю це місто. Вам там подобається?

— Звичайно! Я вважаю, що це одне з найгарніших місць Європи.

— Згоден з вами, графине. Але не смію більше зловживати вашою увагою.

Незнайомець відкланявся, сів у коляску і зник.

— З ким це ви розмовляли, Софі? — запитала графиня де Бальбі, коли Софія під'їхала до неї.

— Якийсь граф Фалькенштейн.

— Ось як, — засміялася де Бальбі. — Досить відома особа.

— Чим же він відомий?

— Усьому свій час, дорога графине. Думаю, скоро ви про все дізнаєтеся самі.

Після обіду Софія з Йозефом прогулювалися по тінистій алеї. Обличчя графині світилося від щастя: таке життя було їй помітно до душі. І хоча це вимагало певних витрат, думка про гроші зовсім не затьмарювала їхнього безтурботного відпочинку.

Граф і графиня де Вітте злегка уклонялися відпочиваючим, що йшли їм назустріч, і Йозеф мимоволі відзначав, що молодість та ідеальна постать його дружини викликали більший інтерес, ніж закамуфльовані в коштовності та дорогі наряди огрядні графині і маркізи.

Несподівано Софія пожвавилася. Назустріч їм ішов, усміхаючись, граф Фалькенштейн.

— Графе, дозвольте представити вам мого чоловіка, полковника графа де Вітте.

Йозеф шанобливо уклонився.

— А це, дорогий, граф Фалькенштейн, який врятував сьогодні мій шарфик під час верхової їзди. Ви вже влаштувалися, графе?

При словах «граф Фалькенштейн» Йозеф злегка здригнувся і вже відкрив рота, щоби щось сказати, але граф приклав палець до губ, бажаючи продовжити розмову з Софією. Але все зіпсував офіцер, що підійшов.