Розділ 3. Обручка

Поки Станіслав переодягався, гостей розважали карлики і придворні актори.

До святкового обіду ще залишався час, і винуватець торжества, зібравши навколо себе молодь, вирішив показати їм палац і парк. І хоча більшість гостей бували тут уже не раз, графу насамперед хотілося це зробити для Гертруди.

Почав він із бібліотеки над вестибюлем. Тисячі томів (багато книг і рукописів були рідкісними) були гордістю Потоцьких. У салоні, прикрашеному картинами, Станіслав звернув увагу гостей на полотна «Мадонна зі святим Іоанном Хрестителем» Рафаеля, «Портрет лицаря» Тиціана, «Портрет дружини» Ван-Дейка. Пройшовши велику бальну залу, Потоцький вивів гостей у парк. Молода зелень тільки-но з’являлася на деревах.

— Напевно, ви звернули увагу на велику кількість карликів у нашому маєтку? — звернувся Станіслав до гостей. — У моєї маман дві пристрасті: карлики, яких вона виписує звідки тільки можна, і молоденькі фрейліни. До останніх вона надто сувора і частенько їх жорстоко карає. Через це у моїх сестер із матір’ю часто трапляються сварки.

Минувши терасу з клумбами і двома фонтанами, Потоцький повів гостей до прямокутного ставка. Над дзеркальною поверхнею ставу височів великий павільйон із куполом.

Станіслав запропонував гостям перепочити у кріслах біля павільйону, і негайно офіціанти-карлики почали пропонувати прохолодні напої і каву. Поки гості відпочивали, іменинник повів Гертруду в грот під басейном. Центр стелі грота вінчало товсте скло, через яке, заломлюючись крізь товщу води, пробивалося світло.

— Тут можна перебувати годинами, спостерігаючи за рибками, що плавають у ставку. У літню спеку і в зимовий холод тут майже однакова температура повітря, — пояснював юнак.

Гертруда уважно слухала, а Станіслав не зводив з неї очей. Коли закохані вийшли з грота, молодий граф почав розповідати гостям про пристрій водної системи парку; шлюзи, про водонапірну машину, яка забезпечувала водні споруди водою з річки Солокії. Пройшовши весь належний їй шлях, вода знову поверталася в річку.

— Пропоную вирушити далі, вглиб парку, — мовив далі Потоцький.

Цього разу не всі гості пішли за ним, деякі залишилися біля ставка.

Пройшовши повз водні каскади і водоспади, гості знов ойкнули від подиву. Інший ставок, цього разу овальний, постав перед їхніми очима, і павільйон у класичному стилі несподівано виріс перед ними. І справді, в порівнянні з першим павільйоном, виконаним у стилі рококо, що розчинився в нескінченних стеблинах, химерних вигинах ліній, гірляндах казкових квітів, другий був надто строгої форми, хоч і не позбавлений вишуканості і легкості.

— Цю частину парку ми називаємо «Обитель Нептуна», — пояснив Станіслав.

Біля павільйону розташувався невеликий оркестр із дванадцяти чоловік. Усі музиканти були в камзолах, розшитих золотом, білих панчохах і напудрених перуках із косичкою. Легка лірична музика гармоніювала і з настроєм гостей, і з оточуючою природою.

— Як у вас тут гарно! — із захопленням вимовила Гертруда.

— Правда, вам подобається? Я теж люблю свій будинок, — усміхнувся Потоцький.

Він м’яко взяв Гертруду під руку і зробив спробу усамітнитися на боковій алеї.

— Графе, куди ж ви? — почув він голос Жозефіни Мнішек. Не знаючи, як зупинити Потоцького, вона запитала перше, що спало на думку: — Розкажіть-но, яку музику виконують ваші музиканти?

Як не прикро було юнакові повертатися, статус господаря зобов’язував приділяти увагу всім гостям.

— Залюбки, графине, — чемно відповів Станіслав Жозефіні. — У репертуарі наших музикантів твори Скарлатті, Гайдна, Саммартіні, Перголезі, Глюка. Так, Йозефе? — звернувся він до капельмейстера.

— Абсолютно правильно, пане графе, — відповів той і вклонився. — Можна до вашого списку додати Стаміца і Генделя.