Розділ 3. Обручка

— Очевидно, вам невідоме таке почуття як кохання, — промовила Гертруда червоніючи. — Страшно уявити, що чекає з вами графа…

Графиня Мнішек презирливо усміхнулася.

— Помиляєтесь. У Варшаві я запаморочила голову не одному молодому чоловікові. Я прекрасно знаю, чого хочуть чоловіки від нас. Крім того, мила моя, граф і графиня ніколи, запам’ятайте, ніколи не дадуть згоди на ваш шлюб. А графиня дуже норовлива і жорстока.

— Я не вірю вам, — спокійно відповіла Гертруда. — Графиня і граф — добрі люди, займаються благодійністю, побудували тут лікарню і костел. А гроші… Я вважаю за краще не заглядати в чужий гаманець, але не думаю, що це питання для батьків важливіше, ніж щастя сина.

— Ха-ха-ха! Ви мені здавалися розумнішою і проникливішою, — нервово відповіла Жозефіна. Вона вже не усміхалась. Холодним тоном додала: — Ви дуже помиляєтеся щодо доброти графині! Перше враження таке оманливе, любонько.

— Я не бажаю продовжувати цю розмову, — Гертруда злегка вклонилася і відійшла від Жозефіни.

«Проте вона змогла зіпсувати мені настрій, — подумала вона. — Що ж робити? Тихенько поїхати означає визнати свою поразку, залишитися — але від колишньої веселості не лишилося і сліду».

Із цими думками вона вийшла в парк. Назустріч їй мчала щаслива Кордуля.

— Ой, Гертрудочко, як тут весело і гарно! А ти чому така сумна?

— Просто розболілася голова. Збирайся, поїдемо додому, — відповіла сестра, а про себе подумала: «Врешті-решт Станіслав — чоловік, і він повинен сам вирішити, кого кохати, а кого — ні».

Вона веліла слузі подати їхній екіпаж і попросила через півгодини передати Станіславу свої вибачення через раптовий від’їзд.

А Потоцький у цей час, розмовляючи з кимось із гостей, очима шукав Гертруду. Не побачивши її поблизу, вибачився і попрямував на пошуки.

Навколо молоді люди танцювали, обмінювалися люб’язностями, усміхалися, невимушено розмовляли. Станіслав думав про Гертруду. Де ж вона? Вони не бачилися вже цілу вічність…

— Ти когось шукаєш? — запитала мати, коли син проходив повз.

— Ні, мамо, я просто дивлюся, чи все гаразд, — розгублено усміхнувся молодий граф.

Мати нічого не відповіла, але спохмурніла.

Станіслав обійшов усю танцювальну залу і вийшов на терасу. Тут до нього наблизився збентежений слуга і щось шепнув на вухо.

— Чорт! — вигукнув юнак. — І вона нічого більше не додала?

— Ні, тільки те, що їй зробилося зле.

— Щось тут не так. Ну, гаразд, іди.