Розділ 16. Гамбург

— Але зараз ти, напевно, обмежений у коштах? — несподівано запитав граф Станіслав.

— Так, останнім часом прибуток від моїх маєтків значно менше моїх витрат, але я не сумую.

— Дозволь мені допомогти тобі у виданні твоєї книги.

Ян підійшов до Станіслава й обняв його на знак вдячності.

У салоні графині Софії з недавнього часу почала з’являтися молода графиня Луїза де Наваль, з якою вона познайомилася в театрі. Графиня Луїза приїхала до Гамбурга з останньою хвилею емігрантів із Парижа. Досить швидко обидві графині знайшли спільних знайомих у французькій столиці. Абсолютно несподівано у графині Луїзи виявилися непогані пізнання і про двір варшавський. Чоловік графині загинув під час революції, дітей у них не було, і Луїза була змушена покинути Францію. Графиня не бідувала, але й не шикувала, тому із задоволенням користувалася гостинністю графині Софії. Незабаром Софія представила Луїзу Станіславу, і він був люб’язний з нею, як, утім, і з усіма відвідувачками салону. За обідами, на які почали запрошувати Луїзу, вона абсолютно не завдавала клопоту господарям, її прийняли в цьому будинку з усією можливою добротою.

У другій половині листопада газети поширили новину, що повстання поляків придушене. Генерал Суворов зайняв Варшаву і виявив при цьому крайню жорстокість.

Станіслав і Ян Потоцькі обговорювали цю тему з хвилюванням і гіркотою.

— Це був останній подих нашої Польщі, що загинула, — з гіркотою мовив Ян.

— Жахливо те, що лежачого добивали з особливим завзяттям, — відповів Станіслав.

— Ще в першому своєму бою з корпусом генерала Сераковського Суворов наказав убивати ворога на околицях Бреста холодною зброєю без жалю. Поле бою завдовжки п’ятнадцять кілометрів було вкрите тілами загиблих, — несподівано додала графиня Луїза.

— О, мадам, звідки у вас такі страшні подробиці? — запитав Ян.

— Я знайома з одним молодим поляком, який нещодавно приїхав із Варшави, — зашарілася Луїза і, очевидно бажаючи змінити тему, звернулася до Станіслава: — Графе, мені передали з Франції кілька пляшок дуже доброго старого вина. Чи можу я пригостити вас на одній із вечерь?

— Звичайно, графине! Ми залюбки скуштуємо подарунок французьких виноградарів.

Через кілька днів Луїза принесла три пляшки вина. Мсьє Жак негайно забрав у неї вино, щоб визначити його сорт.

— О! Старе добре бургундське! Чудовий букет! — він зайшов до вітальні з келихом у руках у повному захопленні. — Якщо у вас є ще кілька пляшечок, приносьте їх наступного разу, графине!

— Обов’язково, мсьє Жак, а тепер переконайте графа Станіслава покуштувати цей дивовижний напій до вечері, інакше їжа не дозволить відчути всі тонкощі букета.

— Звичайно! Ваша світлосте, графиня Луїза має рацію!

— Гаразд, — усміхнувся граф Станіслав, — нехай буде по-вашому.

— Тільки в мене одне прохання, графе, — несміливо попросила Луїза. — Нехай ваш дворецький розіллє вино в келихи, а подам його гостям я.

— Ну, якщо ви так бажаєте… думаю, вино від цього тільки виграє.