Розділ 16. Гамбург

— Питання цікаве. А як ти хочеш?

— Вважаю, що ми повинні говорити правду, не бачу в цьому нічого поганого, — відповіла графиня.

— Я теж так думаю, але який вирок винесе нам гамбурзьке суспільство, невідомо. І головне не те, що ми не розлучені. Головна небезпека — твоя врода: якою мірою ти будеш прийнята в жіночому товаристві, чи будуть у тебе заздрісниці серед завсідників салонів.

— Так, — промовила після певних роздумів Софія, — увесь удар впаде, звичайно, на мене, бо суспільна мораль чомусь завжди захищає чоловіка, якого нібито обеззброїла, спокусила жінка. Жінка, яка знехтувала роллю законної дружини, змусила його поводитися нерозважливо і скомпрометувала його не з його волі. Але я готова до будь-якого повороту подій, питання — наскільки ти зможеш витримати тиск. Тебе всі жалітимуть, будуть готові приймати у своєму суспільстві, але без мене. І нікому немає діла, що це просто кохання, яке завжди чисте.

— Ти все уявляєш в занадто похмурому світлі, дорога Софі. Хоча частка істинну твоїх словах є. Але, по-перше, я спеціально вибрав Гамбург, де ніхто нас не знає, по-друге, ми тут ні від кого не залежимо, точно так само, як ніхто не залежить від нас. А головне — ми зробили свій вибір, і ніщо нас не може розлучити.

Запрошення на обід граф Станіслав і графиня Софія отримали від сусідів-англійців, які проживали в Гамбурзі вже більше семи років. Крім них, були запрошені ще дві пари — французи, які нещодавно влаштувалися в елітному районі Гамбурга, і німці з корінних жителів міста. Вийшла така собі своєрідна інтернаціональна суміш, і граф Станіслав вважав це добрим знаком. Перші враження про Станіслава та Софію розлетяться по салонах міста, які відвідують в основному представники цих країн. Чи будуть це пересуди і лихослів’я або, навпаки, приємні відгуки, залежало від сьогоднішньої зустрічі.

Господарі зустріли гостей дуже привітно. І якщо спочатку була деяка скутість, незабаром у вітальні лунав веселий сміх. Станіслав та Софія майже без прикрас розповіли про себе, і така відвертість дуже сподобалася присутнім. Виявилося, що французька пара була заочно знайома зі Станіславом через Жозефіну, з якою вони зустрічалися у Відні і яку не стримували шлюбні узи: вона щосили фліртувала з молодим офіцером.

Незабаром після цього обіду і граф Станіслав, і графиня Софія відчули, що суспільство поставилося до них цілком прихильно, простіше кажучи — прийняло їх. Звичайно, не всі двері відчинилися перед ними, але це їх мало турбувало — рано чи пізно вони зуміють себе проявити, і їх будуть раді прийняти скрізь.

Граф і графиня почали з’являтися разом у людних місцях, забронювали собі ложі в опері, у німецькому та французькому театрах. Станіслав став завсідником англійського чоловічого клубу, а Софія відкрила свій салон, який одразу став популярним.

Досить скоро граф і графиня познайомилися з бароном Каспаром Фогтом. Він був справжнім шанувальником національного театру, в який знаменитий режисер і актор Фрідріх Людвіг Шредер вклав усю свою майстерність і енергію. Саме в цей час гамбурзький театр став одним із найзнаменитіших в Європі. На його сцені ставили як класиків — Шекспіра і Мольєра, так і сучасних авторів — Шиллера, Геммінгена, Коцебу.

Усі п’єси Шредер переробляв під власне бачення, скорочував, міняв фінал на оптимістичніший. Саме Шредер уперше застосував на сцені павільйон — декорацію на рамах, що зображала інтер’єр.

Барон Каспар Фогт відразу звернув увагу на нову пару у протилежній ложі і недвозначним поглядом оцінив вроду графині Софії.

Незабаром у клубі графа Потоцького і барона Фогта представили один одному. Будучи однолітками, вони мали багато спільного у поглядах на політику, економіку та мистецтво. Граф Станіслав навів довідки про Фогта. Барон очолював торговий дім, у нього був маєток за містом із прекрасним парком.

— Ви знаєте, графе, — запросто звернувся Фогт до Потоцького через деякий час після знайомства, — я влаштовую у неділю невеликі посиденьки з творчою та підприємницькою елітою Гамбурга і хочу запросити вас і вашу чарівну супутницю (барон, у свою чергу, теж встиг дещо дізнатися про нашу пару).

— Залюбки, — прийняв запрошення граф Станіслав, вважаючи, що такі зустрічі підуть тільки на користь.

У призначений день граф і графиня разом з Людвігом Метцелем вирушили в передмістя Гамбурга Кляйне Флоттбек.

Барон Каспар тепло прийняв гостей, приділивши їм особливу увагу.

— Мій батько займався торгівлею тканинами і залишив мені добре поставлену справу. Я розширив асортимент товарів і тепер можу без зайвої скромності сказати, що був першим гамбурзьким торговцем, який з Мокка привіз каву, з Балтимора — тютюн, із Суринаму — каву, з Африки — каучук. Але незабаром я переситився торгівлею і передав кермо управління моєму, компаньйону і другу Георгу Зівекінгу. Дозвольте представити його вам.

Барон підійшов до невисокого чоловіка і відрекомендував йому своїх нових гостей.

— Георг — бог торгівлі, а ще просякнутий ідеями Просвітництва.