Розділ 13. Князь Таврійський

«Так що ви, мила Діано, прийміть його з усією теплотою і допоможіть розібратися із замовленнями. І свою вірну подругу не забудьте. Ви ж знаєте, ці чоловіки розгублюються, коли йдеться про найпростіші речі з жіночого гардеробу».

— Геніально, графине, — Потьомкін уважно поглянув на грекиню. — Про мене ходить стільки чуток, що однією більше, однією менше — все одно. А у вас, графине, я вже майже закоханий. Дозвольте вас поцілувати і навіть приголубити.

Потьомкін зробив рух, щоб обійняти Софію, але та спритно ухилилася.

— Е ні, князю. Я не хочу бути п’ятою або шостою у вашому гаремі. Я хочу завжди бути єдиною.

— Я подумаю над вашою пропозицією, графине, — усміхнувся князь.

Увечері того ж дня ад’ютант командуючого полковник Баур вирушив до Парижа для виконання однієї із примх князя Потьомкіна. Ця звістка миттєво (не без участі самого князя) облетіла табір. Більше за всіх була задоволена Парасковія Потьомкіна і негайно подарувала фельдмаршалу ще одну незабутню ніч кохання.

6 листопада Потьомкін зібрав військову раду. Генерали сходилися до намету князя злегка збуджені.

«Невже штурм?» — у їхніх очах було німе запитання.

— Панове, — почав Потьомкін, — я розумію, що війська вже зачекалися штурму і вам важко втримувати бойовий дух солдат. Гассан-паша вперто ігнорує всі наші пропозиції про мирну здачу фортеці. Я даю йому останній шанс. Завтра, — князь повернувся до Антона Головатого, який очолив козацьку флотилію після загибелі отамана Сидора Білого, — ти, отамане, зі своєю морською піхотою на чайках повинен тихо підійти до острова Березань, висадитися і захопити острів. Там знаходяться головні продовольчі склади турків. Якщо і це не схилить сераскира до розсудливості, тоді — штурм.

Запорожці чудово впоралися із завданням: тихо підійшли до острова, стрімко десантувалися на берег. Усе сталося так раптово, що турки просто не встигли отямитися. Результат цього короткочасного бою був разючий: козаки взяли в полон 320 турків, захопили 27 гармат, 150 бочок пороху, 1000 ядер, 2300 чвертей хліба та іншого продовольства (двомісячний запас). І хоча втрати козаків були за військовими мірками невеликими (запорожці втратили в бою одного полкового старшину, чотирьох курінних отаманів і 24 рядових козака), Головатий важко переживав їх загибель. Водночас вдалося звільнити з полону своїх товаришів, які потрапили туди ще в липні.

Князь Потьомкін розцілував Антона Головатого після повернення із завдання.

— Молодці твої орли, отамане, — усміхаючись, мовив Потьомкін.

— Ти ж знаєш, Грицю, у нас, запорожців, великий досвід «співпраці» з турками, — обіймаючи князя, відповів Головатий.

У хвилини радості й одкровення запорожці переходили з його світлістю на «ти» і називали даним йому офіційним прізвиськом на Січі — Грицем Нечесою. Фельдмаршалу подобалася ця гра в демократію не стільки через те, щоб показати свою близькість до народу, скільки через теплі дружні відносини у козацькому середовищі. Щоправда, в присутності інших важливих персон козаки не дозволяли собі бути запанібрата.

— Дякую за службу! — вигукнув князь перед строєм. — Бочку вина героям, а всіх старшин запрошую на обід до себе в намет!

— Ура! Ура! Ура! — так козаки реагували чи то на подяку князя, чи то на обіцяну бочку вина — можна тільки здогадуватися.

Хитрий Потьомкін побажав бачити на обіді, крім старшин, ще і всіх дам зі свого оточення. Графиня де Вітте теж була запрошена. Софії сподобалася проста, доброзичлива атмосфера за обідом. Розгарячившись вином, старшини почали надсилати в бік дам жарти з натяками, втім, зовсім необразливі.

Наприкінці листопада з Парижа повернувся полковник Баур. Офіцери зустріли його глузуваннями.

— Що, полковнику, привезли нову зброю салонних військ Франції?

— Скільки ворожих дамських сердець ви змусили капітулювати в Парижі?