Розділ 13. Князь Таврійський

— На жаль, графине, — принц Кобург відвів очі, — вікторія поки що відкладається. Ось складаємо чергову депешу сераскиру Джур-углу-паші та коменданту Осман-паші з пропозицією здати фортецю.

Софія задумалася на мить, потім загадково усміхнулася і, нарешті, промовила:

— Дозвольте написати мені. Думаю, що я, жінка, зможу знайти переконливіші слова. Тільки в мене одна умова.

Принц Кобург поглянув на генерала. Той мовчки кивнув.

— Що ж це за умова, графине?

— Ніхто, крім мене, не повинен знати змісту листа.

— Навіть ми?!

— Ніхто, — і Софія знову подарувала їм чарівну усмішку.

Графині дали перо і папір та вийшли з намету.

Нам невідомо, що саме написала графиня Софія де Вітте, і напевно, ми про це ніколи не дізнаємося; були це прохання чи погрози, а може, використовувала Софія ніжні слова або міцні стамбульські вислови. Але наступного дня, 4 вересня 1788 року, з фортеці прибула делегація з умовами здавання фортеці. Генерал Салтиков негайно направив до командуючого Українською армією фельдмаршала Румянцева генерал-ад’ютанта князя Салагова з депешею.

Фельдмаршал записав у «Журналі військових дій Української армії»:

«…прибув кур’єр від пана генерал-аншефа графа Салтикова, який рапортом своїм доніс, що ворог не в змозі більше терпіти різні утиски, що робляться з нашої сторони, і нарешті, паші Хотинські 4-го числа цього місяця вислали до табору пана генерал-аншефа обраних від міста людей, які, сповістивши, що фортеця добровільно віддається, просили, щоб тільки зробити їм деякі поблажливості, і як ці послані уповноважені були ухвалити договірні статті, то з нашого боку для цього ж предмета призначений був пан генерал-майор князь Прозоровський, а з цісарського пан генерал-майор Левнер…

…Хоча ж ці умови і занадто поблажливі для такого настирливого і віроломного ворога, але пан генерал-аншеф граф Салтиков тим виправдався перед головнокомандуючим, що принц Кобург наполіг на цьому…»

Коли турецька делегація з білим прапором вийшла з фортеці, на обличчях обох командуючих союзними військами графиня Софія прочитала неприховане здивування. Не менш здивований був і принц Кобург, розкривши конверт, вручений йому старшим делегації. Опанувавши себе, принц почав голосно читати:

«УМОВИ, ЩО ВІДБУЛИСЯ У 6 ДЕНЬ ВЕРЕСНЯ МІСЯЦЯ 1788 РОКУ, НА ЯКИХ ФОРТЕЦЯ ХОТИНСЬКА ВІДДАЄТЬСЯ ОСАДЖУЮЧИМ ЇЇ РИМО-РОСІЙСЬКОІМПЕРАТОРСЬКИМ ВІЙСЬКАМ

1788 р. 6 вересня

1-ше. Сераскир Джур-углу-паша і комендант Осман-паша з почтами, що їм належать, вийдуть з усіма почестями, якими вони від Порти вшановані, тобто з їхньою зброєю, з розпущеними прапорами, з музикою, з бунчуками та із заводними кіньми, гідність їхню означаючими.

2-ге. Жителі фортеці та міста вийдуть з дружинами і дітьми з їхніми речами, кіньми і з усією рухомістю і, котрі заради здійснення шляху, їм передбаченого, будуть забезпечені підводами для перевезення дружин і хворих їхніх.

Потрібне їм число підвод один раз визначиться і потому буде даватися.

3-тє. Усі чини жителів міста, а саме: кади, улеми, аги й інші начальники, які дорівнюють військам гарнізонним, що стоять табором, вийдуть з усіма їхніми людьми і рухомістю з їхньою зброєю, розпущеними прапорами і з усіма їхнього достоїнства почестями і також заради здійснення того ж шляху будуть забезпечені підводами для перевезення їхніх родин і майна, в дорозі ж не турбувати їх.