4-те. Шлях їхній повинен їм забезпечений бути, і для кращої безпеки забезпечити їх конвоєм від союзних імператорських військ, який у дорозі, слідуючи по обидва боки їх, не повинен турбувати і також не втручатися між їхніх родин і обозів, у продовженні ж шляху їхнього по триденному переході у четвертий день відпочинок мати їм…»
Софія поглянула на графа Салтикова. Чим більше читав принц, тим обличчя графа ставало все похмурішим.
«Ці умови виготовлені, підписані командуючими союзними імператорськими військами генералами, так само і пашами і обміняні будуть», — закінчив принц Кобург, прочитавши ще кілька пунктів умов.
— Як на мене, то краще штурм, ніж така капітуляція, — генерал-аншеф Салтиков нервово закусив губу. — І дай їм вийти зі зброєю, і коней дай, ще й годуй. Вони трохи відійдуть і вдарять нам у спину. Це ганьба.
— Генерале, ви перебільшуєте, — заперечив Салтикову принц. — По-перше, нам дістануться понад 150 гармат різного калібру, 15 мортир і іншої зброї, а по-друге, двотисячний гарнізон Хотина потягне за собою шістнадцять тисяч цивільних жителів. З таким тягарем не повоюєш. Але найголовніше — ми не втратимо жодного свого солдата. Війна ще довга…
— Що ж, — зітхнув Салтиков, — я змушений підкоритися вашому рішенню.
Через кілька днів турки звільнили неприступну фортецю Хотин, і до неї увійшли союзницькі війська. На святкування перемоги запросили графиню і графа де Вітте. І якщо граф Йозеф відвідував Хотин неодноразово, то графиня Софія потрапила сюди вперше. Усередині фортеця була не менш велична, ніж зовні. Здавалося, у ній усе передбачено для довготривалої облоги: від 65-метрового колодязя, прорубаного у скелі, до приміщення для гарему сераскира.
Усі військові одягли парадні мундири. Час від часу стіни старої фортеці здригалися від гучного «віват!». Отримала свою порцію «віват!» і Софія.
— Графине, — принц де Лінь узяв Софію під руку, — тепер, коли вже все позаду, відкрийте свій секрет: що ж ви написали в посланні турецькому сераскиру?
— Нехай це залишиться моєю маленькою таємницею, — засміялася Софія. — Ми, жінки, знаємо і вміємо багато чого з того, що непідвладне вам, чоловікам. Як, утім, і навпаки.
— Усе одно заслугу взяття фортеці собі припишуть Кобург і Салтиков. Їм дістануться і всі нагороди, і пам’ять нащадків. Але я не маю наміру з цим миритися, — де Лінь лукаво зазирнув ув очі графині. — Незабаром я збираюся до табору князя Потьомкіна під Очаків і неодмінно про все йому розповім. А князь любить і вміє відновлювати справедливість.
— Це зовсім необов’язково. Хоча велике спасибі.
Свято перемоги завершилося грандіозним салютом.
Минуло зовсім небагато часу, і графиня де Вітте отримала листа від князя Потьомкіна із запрошенням відвідати його табір.
«По-перше, я приготував для вас сюрприз, а по-друге, ви нічим не будете обмежені, хоча наш табір і військовий» — зокрема писав князь.
Григорій Олександрович нічого не робив наполовину, до того ж не хотів себе позбавляти комфорту і задоволень. Тому в таборі його супроводжував двір не гірше петербурзького і навіть оркестр під управлінням Сарті. Продукти для вишуканих страв поставлялися з усієї Європи — від Парижа до Астрахані. Посуд князь обирав тільки золотий. А жінок — тільки красунь…
Але все це були лише зовнішні атрибути, на які так любили клювати зарубіжні гості, не бачачи за цією мішурою головного. А головне полягало в тому, що до своїх обов’язків головнокомандуючого князь Григорій Потьомкін ставився з великим завзяттям і відповідальністю. Реалії були такі, що головною метою у війні з турками було взяття Очакова, бо для турків це був єдиний шлях до Херсона, а для Потьомкіна — ключ до Криму і контроль над гирлами Дунаю і Бугу. Тому командування всією операцією із захоплення Очакова фельдмаршал Потьомкін не міг довірити нікому. Саме під Очаковом проявився геній Потьомкіна як полководця і громадянина. Зосередивши навколо Очакова сімнадцять тисяч чоловік, тринадцять тисяч з яких були запорізькі козаки, Потьомкін почав розробляти план штурму. Щоправда, штурмувати князь збирався в останню чергу (занадто високо цінував життя кожного солдата) і найрозумнішим вважав облогу фортеці.
«Якщо доведеться мені жертвувати тільки собою, то, будьте впевнені, я не забарюся й хвилини, але збереження людей, настільки дорогоцінних, зобов’язує йти виваженими кроками і не робити сумнівної спроби…» — писав князь Потьомкін в одному з листів.
Почати облогу не представлялося можливим, поки турки господарювали на своїх кораблях у лимані. Природно, що насамперед Потьомкін зосередився на Дніпро-Бузькому лимані. Воювати великими вітрильними судами там було майже неможливо: занадто тісно, часта відсутність вітру, мілководдя і відливи. Рішення головнокомандуючого було оригінальним: потрібні невеликі мобільні гребні та парусні судна. «Потрібніше за все, — писав він віце-адміралу М. С. Мордвінову, — вигадати образ легких суден для лиману, які могли б ходити частково в морі, носячи великі гармати і мортири…»
Таким чином, увесь флот був поділений на дві частини: вітрильну ескадру з 11 кораблів під командуванням контр-адмірала шотландця Поля Джонса, якого вороги називали Чорним Корсаром, і веслову флотилію під командуванням принца Нассау-Зігена, людини хороброї і рішучої. Як тільки його не називали: і «останнім лицарем», і «невразливим». Але найвлучнішу і повну характеристику дала йому Елізабет Віже-Лебрен: «Принц Нассау, названий принцем де Лінем „невразливим“, був відомий своїми блискучими героїчними подвигами, які здавалися неймовірними. Усе його життя — це низка пригод, одна дивніша за іншу. Йому виповнилося трохи більше двадцяти років, коли він разом з Бугенвілем здійснив подорож навколо світу. Мандруючи пустелею, він проявив відважність, яка нагородила його ім’ям „приборкувач чудовиськ“. З того часу, ставши переможцем на морі, на суші він, як мені здається, боровся проти всіх держав земної кулі. Завжди войовничий, завжди в дії, він проїхав світ з одного кінця в інший. Говорили, що йому треба адресувати листи туди, де проходять великі шляхи». Основу флотилії Нассау-Зігена складали козацькі чайки під проводом військового отамана Сидора Білого.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Двічі графиня та двічі генерал» автора Шарик С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 13. Князь Таврійський“ на сторінці 6. Приємного читання.