Розділ 13. Князь Таврійський

— Питання на сьогодні дуже складне, але для себе я вже все вирішив: у Петербурзі проситиму Катерину II призначити мене гетьманом Катеринославських та Чорноморських військ. Закінчивши війну з турками, приєднаємо українські воєводства Польщі, і я стану гетьманом усієї України. Дуже вже мені подобається тутешній край.

— Як — приєднаємо? Значить, війна?

— Не зовсім так, графине. Польща зараз настільки роз’єднана через внутрішні чвари, що тільки ледачий не побажає відхопити ласий шматочок. Пруссія й Австрійська імперія готові хоч зараз розпочати поділ польських земель. А Польща не в змозі чинити серйозний опір: по-перше, у поляків немає сильної армії і воювати на три фронти вони не зможуть; по-друге, у випадку війни з Росією неможлива мобілізація населення Правобережної України. Українці однаково не люблять ні росіян, ні поляків, тому воювати не підуть ні за тих, ні за інших. Хоча деяка симпатія у них усе-таки буде на нашому боці — ми ж православні. По-третє, я непогано співпрацюю з багатьма польськими магнатами. Це і Потоцький (у нас із ним дуже довірчі відносини), і Браницький, який одружений на моїй племінниці, і Ржевуський. Мені здається, вони бачать у мені значно більшу гарантію своїх майбутніх успіхів, ніж у своєму королі Станіславові Августі. Ну і нарешті, поляки розуміють, що, надавши мені опір, вони позбудуться всього, адже всі їхні володіння розташовані в Правобережній Україні.

Потьомкін на хвилину задумався.

— Але це поки прожекти, тому поширюватися про них не треба. А вашому чоловікові, мила графине, я можу запропонувати місце коменданта Херсонської фортеці — добрі фахівці мені теж потрібні.

— Спасибі за довіру, князю. Я передам йому вашу пропозицію.

У Херсоні шляхи наших героїв розійшлися: графиня де Вітте попрямувала до Кам’янця, а князь Потьомкін — до Петербурга, за черговою порцією слави.