Розділ 12. 1787 рік

Париж і Відень, законодавці мод у Європі в усі часи, ніби кричали:

«Життя надто коротке, воно схоже на подорож, яку потрібно провести весело, комфортабельно і розкуто! Все, що заважає цьому, потрібно ігнорувати. Кохання — частина духовної насолоди в цій подорожі, а її фізична складова — вершина цієї насолоди. Тому геть заборони, геть зобов’язання — їх можна розірвати в будь-який момент!»

Жозефіні більшою мірою подобалися ці тези, Станіслав, хоча цілком і не підтримував їх, десь у глибині душі приймав. Приймав для Жозефіни, але не для себе.

У середині Масляного тижня Потоцькі влаштовували черговий бал. З ранку графиня Жозефіна була зайнята з перукарем, модисткою і камеристкою.

Поруч на канапі сиділа старша дочка Потоцьких Пелагея-Роза. Вона перейняла у матері і батька найкращі риси і якості, і хоча Пелагеї ще не виповнилося й дванадцяти, виглядала вона просто чудово.

Графиня Жозефіна помітно нервувала — аж надто їй хотілося сьогодні постати перед вищим світом у найкращому вигляді. До того ж, вона з помітним трепетом згадувала особливу увагу до себе з боку графа де Міранди під час танців на балу у Наришкіних і тонкі натяки на щось більше…

Але вчора у Браницьких іспанець не з’явився, і це хвилювало Жозефіну.

— Мамо, — перервала її роздуми дочка, — а принц де Лінь буде сьогодні? Він такий веселий і привітний! Мені він дуже сподобався!

— Принц запрошений на сьогоднішній вечір. Чим же він тебе так зачарував?

— Він називає імператрицю Катерин Великим і при цьому так смішно закочує очі! І взагалі, він дуже галантний кавалер, і ми з ним подружилися. Він навіть склав для мене на ходу вірші!

— Дивись не закохайся в нього! Це такий ловелас! — пожартувала Жозефіна.

— Ну що ти, мамо, — надула губки Пелагея. — Він старий для мене — йому вже п’ятдесят років! Просто мені з ним весело і цікаво.

— Його приймають і шанують у всіх європейських дворах. І хоча, як ти кажеш, йому п’ятдесят, у душі — не більше двадцяти.

Увечері під звуки оркестру, привезеного Потоцькими з Тульчина, товариство зібралося у вітальні. Жозефіна та Станіслав зустрічали гостей. Граф Потоцький був у орденському костюмі. Виглядав він урочисто і суворо. Графиня Жозефіна вийшла у ніжно-рожевій вечірній сукні з глибоким декольте на спині. Вона вся, здавалося, випромінювала те чарівне світло, що робить жінку неперевершеною красунею.

Після вечері графиня Потоцька разом з графом де Мірандою і принцем де Лінем пішла грати в карти.

— За всіх часів чоловіки хочуть виглядати такими собі удачниками-спокусниками, — тихо по-французьки вимовив де Лінь. — І це, до речі, викликає заохочення не тільки у чоловіків, а й у жінок.

— Ось як? — Жозефіна уважно поглянула на принца. — Що стосується чоловіків, напевно, це правда, але чому ви такої думки про жінок?

— О графине, подібний висновок мені дозволяють зробити багаторічні спостереження: щойно про чоловіка піде слава завойовника жіночих сердець, негайно росте інтерес до нього всього жіночого товариства. І багато хто з дам готові запурхнути до нього в ліжко — чи то з цікавості, чи то із заздрості, не знаю.

— Сподіваюся, ви такої думки не про всіх жінок?

— Боюся здатися вам неосвіченим, але майже про всіх.