Розділ 12. 1787 рік

Така відвертість обеззброїла Потоцьку, вона шукала гідну відповідь і не могла підібрати потрібні слова. Несподівано для самої Жозефіни обличчя її раптом спалахнуло рум’янцем, і вона несміливо промовила:

— Графе, мені подобається ваша чесність, але я не готова оголосити вам зараз своє рішення. Не квапитимемо події.

Залишимо ненадовго засніжений Київ із нескінченними святами і полинемо до Варшави.

25 лютого 1787 року король Станіслав Август, він же граф Понятовський, із численним почтом виїхав із Варшави на зустріч із Катериною II. До почту входила і графиня Софія де Вітте.

Після дещо одноманітного життя в Кам’янці для неї це була можливість зробити ковток свіжого повітря нових зустрічей, знайомств, балів і розваг. Як і будь-якій вродливій жінці (а вона себе вважала такою), графині Софії де Вітте потрібно було постати перед вищим суспільством, вислухати свою порцію компліментів. Уперше Софія вирушала у подорож на схід від Кам’янця. Нарешті вона побачить Київ, про який їй розповідав батько в тому далекому житті в Стамбулі. Побачить і імператрицю Катерину II (її згадувала у своїх розповідях гувернантка мадемуазель Ніко).

20 березня, майже через місяць після початку подорожі, кортеж дістався Фастова, що йменувався королем Хвостовом. Прийоми та зустрічі, надані Станіславу Августу і його почту, були не менш блискучі, ніж почесті Катерині. Феєрверки, бали, святкові обіди супроводжували Станіслава Августа на всьому шляху.

У прикордонному Фастові короля чекав князь Григорій Потьомкін. Кордон Росії з Польщею у ті часи проходив по річці Ірпінь, поблизу Києва, і Фастів із Каневом були польськими.

Князь Потьомкін від імені імператриці і від свого імені привітав польського короля з прибуттям. Софія зі сторони спостерігала за двома колишніми коханцями Катерини: які ж вони різні! Понятовський, інтелігент до мозку кісток, відрізнявся витонченими манерами, до одягу ставився з повагою, голос мав м’який, французька вимова — чудова. Складалося враження, що він сам милувався собою. Потьомкін, навпаки, не надавав своїй зовнішності великого значення, вів себе розкуто, розмовляв голосно і хоча говорив французькою правильно, часто фальшивив. І все ж графиня Софія віддала б перевагу князю Потьомкіну — в ньому відчувалася впевненість у собі й у своїх словах, у ньому вгадувалися ті справжні чоловічі якості, що дозволяють жінці бути спокійною при ньому. І навіть його деяка неохайність не викликала у Софії негативних емоцій, радше навпаки, говорила про творчий розмах його всебічної натури. І складалося враження, що це не король Польщі зустрічає гостя на своїй території, а навпаки, господар — Потьомкін, а Станіслав Август — гість.

Після урочистої вечері князь відкланявся і відбув до Києва.

Наступного дня королівський поїзд досяг кінцевої мети своєї подорожі — Канева. Палац, приготовлений для почту в Каневі, був хоч і невеликий, але дуже затишний.

Отже, два височайші двори, розташувавшись неподалік один від одного, чекали, коли Дніпро звільниться від льоду. Чекати довелося більше місяця. На перший погляд здавалося, що весь цей час і царський двір у Києві, і королівський двір у Каневі вели безтурботне, розгульне життя, наповнене розвагами, балами і званими обідами. Насправді йшла дуже тонка дипломатична гра. І це тільки здається, що життя при дворі нудне, одноманітне і безпечне. Життя при дворі — це важка служба, складніша, ніж чиновницька або військова. Постійна напруга, острах зробити помилку в жесті, слові, одязі, необхідність, як у шахах, передбачити подальші ходи імператорів і їхніх наближених — це і є придворне життя.

Через тиждень Понятовського з візитом відвідав граф Безбородько.

A Sa Majeste, le Roi de Pologne, mon cher firere («Його величності королю Польщі, моєму дорогому братові») — було написано на конверті, доставленому з Києва.

Прочитавши послання, король помітно повеселішав.

Станіслав Понятовський, племінник і тезка короля, запросив усіх бажаючих на незвичайну рибалку у село Пекарі на річці Рось. Графиня Софія вирішила їхати разом з усіма, і не пошкодувала про це.

Повернулися «рибалки» дуже збуджені і веселі. У возі вони привезли величезну рибину — понад десять футів (три метри) завдовжки. За вечерею розповідь почав Франсіско де Міранда.

— Там зібралося безліч народу, 6 чи 7 тисяч осіб, які ловили рибу наступним чином. Кожна групка складалася з чотирьох осіб: двоє спеціально принесеними для цієї мети сокирами вирубують у льоду прямокутний отвір, а двоє інших натягують на двох довгих жердинах сіті. Риба, якої у цій дрібній річечці не полічити і якій, до того ж, загородями перекривають шлях до Дніпра, підпливає до отвору подихати повітрям і потрапляє в сіті. Отож, за короткий час (і ми це спостерігали) наловити її можна незліченно. Ловлять в основному рибу трьох сортів: щось на зразок форелі, макрель і осетрів. Напередодні улов склав понад 800 возів, причому кожен тягли два бики або пара коней. Зловлену рибу відразу ж розвозять по домівках, де жінки її негайно солять.

— Там панує таке пожвавлення, незважаючи на холод! Почастували нас обідом, приготовленим дружинами рибалок, — дуже смачно! — додала Софія.

21 квітня імператриця Катерина II святкувала свій день народження. Натовпи народу з самого ранку заповнили сад перед Царським палацом (ще за тиждень до цього по Києву пройшов слух, що буде безкоштовне частування).

«Перед палацом на площі поставлені були чани з вином, медом і пивом та підвішені біля гульбищ білі хліби і різні риби, а на зроблених до того навмисно столиках покладені були на всіх смажені м’яса, яблука, сливи й інші їстівні припаси для народу. За даним дозволом, усі заходилися розділяти ті їстівні та питні припаси, а для недопущення в цьому випадку одного другим образи поставлені були караули», — записав Капніст.