Розділ 12. 1787 рік

Станіслав зі своєю дружиною попрямували до імператриці через усю залу по блискучому паркету. Потоцький був у мундирі генерала. Груди графа прикрашав хрест Ордена Білого Орла. Жозефіна була в сукні із золотої парчі з золотими мереживами на оголених плечах. Діамантове намисто підкреслювало граціозність шиї. Золоті сережки з крапельками смарагду і дивовижної краси перстень доповнювали вбрання цієї красуні. Граф Потоцький злегка уклонився Катерині II, а графиня припала до наданої руки.

— Рада бачити вас, графе і графине, — усміхнулася цариця. — Князь Потьомкін дуже схвально відзивається про вас. Я вдячна вам за допомогу, яку ви надаєте нашій армії, поставляючи зерно, фураж, коней. Сподіваюся, вам це теж вигідно?

— О так! — відповів Станіслав. — Ми знайшли спільну мову з князем Григорієм Олександровичем.

— Але мушу вас вилаяти, — мовила далі Катерина і взяла паузу.

— Чим я прогнівив вас, ваша величносте?

— І ви ще питаєте! Я гніваюся на вас за те, що ховаєте від нас таку красуню, і тільки мій брат король Станіслав Август може нею милуватися, та й Європу ви не забуваєте. Так що, люба, ласкаво просимо до нас у Петербург. Приїжджайте запросто, без запрошення. А щоб ви були у нас не утиснені, підберете собі палац у Петербурзі, а ціну за нього ми вам призначимо символічну.

— Спасибі, ваша величносте, — Жозефіна присіла в реверансі. — Ми зі свого боку запрошуємо вас до нашого Тульчинського палацу.

— Спасибі, люба, я багато чула про ваші хороми, але боюся, що князь Потьомкін не дозволить мені відхилитися від маршруту. У нього все розписано по годинах.

Потоцький відзначив, як уважно імператриця розглядала прикраси його дружини. «Жіночість усе-таки перемагає, бере гору навіть у імператриці», — усміхнувся про себе граф.

Після закінчення аудієнції імператриця сіла грати в карти за приготований гральний столик. Компанію їй склали австрійський посланець граф Кобенцель, генерал Мамонов і французький міністр Сегюр. Катерина звернулася з питанням до оточуючих:

— Як вам Київ, панове?

— Государине! — захоплено вигукнув граф Кобенцель. — Це найчудовіше, найвеличніше місто, яке я коли-небудь бачив!

Англійський посол Фіцгерберт, що оселився на Подолі в не надто комфортному місці, не поділяв такий захват:

— Якщо сказати правду, це незавидне місце — бачиш тільки руїни та хатинки.

— Київ являє собою спогади та надії великого міста, — відповів власне по-французьки Сегюр.

У розмову втрутився іспанець Міранда, який тільки сьогодні прибув до Києва:

— За п’ятнадцять верст до міста, з височини, мені відкрився вид на Київ, і панорама була воістину чудова. Мальовничі пагорби, на яких розташувалося нове місто, фортеця на крутому березі Дніпра, позолочені церковні куполи, дзвіниці — все це просто зачаровує!

Катерина розсміялася і мовила:

— Розходження ваших поглядів дає досить правильне уявлення про характер народів, які ви представляєте.

У цей момент зазвучала музика, й обер-шталмейстер Наришкін польським танцем відкрив бал.