Розділ 12. 1787 рік

Свято завершилося балом і феєрверком.

22 квітня на Подолі панувало пожвавлення. Ще б пак! Після тримісячного бурхливого життя, балів, гарматної стрілянини царський поїзд залишав Київ. Дворяни, міщани, купці і ремісники зібралися по обидва боки Дніпра проводити гостей. Галерний флот уже стояв на якірній стоянці в очікуванні пасажирів. Близько вісімдесяти судів розташувалися напроти Братського монастиря. Особливо вирізнялися сім величезних галер. На цих плаваючих у римському стилі палацах імператриця та її почет повинні були, за задумом князя Потьомкіна, потрапити до його казкової країни. Романтик, фантазер, але при цьому вельми діяльна людина, Потьомкін прорахував усе до дрібниць: після тряски в закритих зимових екіпажах відчути насолоду неквапливого руху на галерах, милуючись українською природою, що пробуджується після зимової сплячки. А якщо додати до цього ще й творіння рук людських у вигляді нових міст, фортець, кораблів і доріг, то можна справді повірити в диво.

Дещо окремо стояла галера «Дніпро» — вона була найошатніша і найвитонченіша. 33-метрове судно блищало на сонці золотим різьбленням прикрас, позолоченими скульптурами. У кормовій частині, в надбудові, розміщувалися обідній зал на 10 персон, загальна вітальня, бібліотека, концертний зал і 8 великих світлих кают. Спальні на галерах були оздоблені тафтою і китайським шовком, у кабінетах стояли столи червоного дерева, а вбиральні були забезпечені водопроводом. На палубі спорудили балдахін з червоної затканої золотом парчі, прибраний у східному стилі килимами, низькими диванами і подушками. Ще більше вражала роззяв на березі величезна галера «Десна». Вона була вдвічі довша за «Дніпро», з безліччю надбудов, і за пишністю навіть перевершувала його: справжні пальми, прислуга в одязі, що відливав золотом, золоті столові сервізи, оркестр інструментальної та рогової музики під керуванням знаменитого італійського композитора Джузеппе Сарті. Інші п’ять галер були трохи менші за «Дніпро». Спритні матроси віртуозно виконували команди офіцерів на палубах.

Станіслав і Жозефіна Потоцькі не брали участі у прощанні Катерини в Печерській лаврі і Софійському соборі, а відразу вирушили на Поділ. Відпустивши свою особисту карету (до Канева візник добирався звичайним сухопутним шляхом), Потоцькі приєдналися до принца Нассау і графа Кобенцеля, які вже прибули на пристань.

Люди, що товпилися навколо, жваво обговорювали, хто на якій галері слідуватиме далі.

— Катерина займе найбільшу, «Десну»! — вигукнула молода жінка.

— Та ні ж! — заперечував їй чоловік середніх років. — Бачите, «Дніпро» стоїть осторонь, він і призначений для імператриці.

— А ось ми зараз дізнаємося в офіцера. Пане офіцере! — гукнула жінка офіцера, що проходив повз.

— Слухаю вас, пані.

— У нас виникла суперечка, який корабель призначений для імператриці.

— Імператорська галера — «Дніпро», а на «Десні» містяться ресторація і бальна зала, — пояснив офіцер.

— А князь Потьомкін буде на одній галері з Катериною? — не вгамовувалася брюнетка.

— Це — військова таємниця, — усміхнувся офіцер. — Але вам скажу, якщо назвете своє ім’я.

— Галина, — зніяковіло відповіла та.

— Так от, Галино, князь буде на галері «Буг».

— А ви, пане офіцере, теж берете участь у поході?

— Звичайно! Мій «будинок» — «Снов», на ньому не буде пасажирів, тому що це дуже секретна галера, — насупивши брови, грайливо повідомив офіцер.

Роззяви навколо відразу зацікавилися: що ж на ній таємного?

— Панове, — продовжував свою гру офіцер, — ви ставите мене в незручне становище. Прошу нікому з гостей цього не повідомляти: у нас госпіталь і аптека.

Жарт явно вдався, і багато хто з присутніх голосно розсміявся. Засміявся і граф Станіслав, якому сподобався веселий офіцер.