Розділ 12. 1787 рік

«Шкода, що не тут побудований Петербург! Я провела три дні у великому, гарному і чарівному будинку, збудованому фельдмаршалом князем Потьомкіним поблизу прекрасного дубового гаю і саду, в якому є грушеві дерева такої висоти і товщини, яких я зроду не бачила, і всі в цвітінні. Я думаю, що безперечно тут найпрекрасніший клімат у всій Російській імперії. Кременчук — найпрекрасніша місцевість, яку тільки я бачила у своєму житті. Ми знайшли тут розташованих у таборі 15000 осіб чудового війська, яке тільки можна зустріти. Я тут дала бал, на якому було принаймні 800 чоловік».

До сказаного можна додати, що поряд з палацом був виритий ставок, дно якого виклали кольоровим мармуром, спорудили купальню і розкішний павільйон. У павільйоні розташувався оркестр із хором під управлінням знаменитого італійця Сарті, запрошеного до України Потьомкіним для створення в Катеринославі першої в державі музичної академії.

Графиня Софія пам’ятала про запрошення Станіслава Августа і графа Потоцького відвідати маєток у Тульчині і, залишивши імператрицю, князя Потьомкіна і численний почет у Кременчуці, попрямувала в кареті на захід, їхали швидко, і в Немирові графиня наздогнала королівський поїзд.

У Тульчині Станіслава Августа і його наближених уже давно чекали.

Граф Потоцький приймав короля зі змішаним почуттям. З одного боку, він вважав, що Станіслав Август не зміг згуртувати навколо себе польських магнатів. Наслідком того і став Перший розділ Польщі. Сам Потоцький змушений був продати і свої землі, і землі Жозефіни, які відійшли до Австрійської імперії.

З іншого боку, як гостинний господар він хотів прийняти короля і весь його почет за найвищим розрядом. Уперше Тульчин зустрічав таку кількість знатних осіб.

Опівдні 17 травня на околиці Тульчина з'явився королівський кортеж. Попереду їхала почесна варта надвірних улан Потоцького, одягнених у святкові мундири. Перед каретою короля — коронний маршал, сенатор Олександрович із піднятою рукою із жезлом. За ним — конюший і стременні при шаблях. Королівська карета, прикрашена гербами, була запряжена шестіркою коней із чубчиками на головах, у золотистих шорах, кучер і форейтор — у ферезіях. За каретою короля слідували ще двадцять карет придворних. Замикала процесію королівська гвардійська варта.

Був чудовий сонячний травневий день. Софія визирнула з вікна карети і заплющила очі.

— Що це так блищить?! — запитала вона свою супутницю, графиню Чарторийську.

— Це дах графського палацу. Граф зробив його з міді і по великих святах начищає до блиску.

Граф Потоцький зустрічав короля в центрі Тульчина біля обеліска, встановленого на честь приїзду Станіслава Августа. За ним стояла рота почесної варти — гайдуки з сокирами. В очікуванні свята зібралось багато народу. Після привітальних промов граф Станіслав, звертаючись до короля, оголосив:

— Ваша величносте! Відтепер усі, хто проживає на відстані однієї милі (8 км) від цього обеліска, вважаються вільними громадянами! Управляючому наказую видати цим людям відповідні документи.

Тільки-но він закінчив, як з десятка гармат вирвалося полум’я — це був салют на честь короля.

Багатоголосе «ура!» пронеслося над площею. Люди обіймались і цілувалися. «Віват, король!», «Віват, граф Потоцький!».

Граф Станіслав запросив короля і його почет до палацу.

Під’їжджаючи, графиня де Вітте уважно оглянула споруду здалеку — надто багато вона чула про неї! Ну що ж, дійсно дуже непогано… Двоповерховий головний корпус і два флігелі — праворуч теж двоповерховий, ліворуч — одноповерховий. Ще кілька службових будівель, що гармонійно вписуються в ансамбль. І все ж Софія очікувала більшого. Яким же було її здивування, коли під'їхавши, як вона вважала, до головного корпусу і проїхавши через арку в центрі будівлі, вони опинилися на справжній палацовій площі! Те, що вона прийняла за головний корпус, виявилося лише правим флігелем основної палацової споруди, а у флігелях, як вона дізналася пізніше, розмістилися конюшня, манеж і театр.

У центрі палацової площі, виграючи райдугами на сонці, розбризкуючи дрібними краплями, здіймався вгору фонтан Афродіти — богиня краси і кохання виходила з морської піни в оточенні дивовижних тварин.

Головний корпус палацу з’єднувався дугоподібними галереями з двома флігелями. Від палацової площі до Домініканського костелу простяглася тіниста тополина алея. Усе, здавалося, було на своєму місці.

Вишколені слуги відразу ж зайнялися високими гостями.

Графині Софії де Вітте виділили три кімнати: спальню, вітальню для прийомів і кімнату для служниці. Слуги занесли її речі, і майже відразу ж дворецький попередив графиню, що на четверту годину пополудні призначений обід.