Розділ 12. 1787 рік

Рівно о четвертій графиня Софія спустилася до зали.

Стіл був сервірований на 80 персон, але бути присутнім на обіді в якості глядачів могли всі тульчани, одягнені в пристойне вбрання. З нагоди приїзду короля був виставлений золотий сервіз. Кондитери майстерно виготовили з солодощів герб королівства, родові герби короля та графа Потоцького і розмістили в центрі столу. Обід (на французький манер) складався з семи змін страв. Кожну страву урочисто виносили під суворим наглядом метрдотеля. І сукупність страв кожного з семи розділів трапези разом із сервіровкою столу являла собою якийсь витвір мистецтва. Гості милувалися вишуканістю кожної страви, потім їх несли на кухню, розрізали і підігрівали. Після кожної зміни стіл повністю звільнявся, змінювалася навіть скатертина, що також брала участь у загальній композиції.

На першу зміну страв подали суп і форель у шампанському. Король сидів у центрі столу поряд із господинею, графинею Жозефіною. Станіслав Август постійно нахилявся до графині і щось шепотів їй на вушко. Після кожної його фрази Потоцька то голосно сміялася, то кокетливо усміхалася, то гордовито фиркала, то, соромлячись, відверталася.

На другу зміну подали м’ясо, засмажене великими шматками, птицю цілком і біфштекс, приготований за рецептом особистого кухаря короля Станіслава Августа. Після цього запропонували овочеві салати, спаржу, устриці і сир із пліснявою (особливі французькі ласощі). Багато хто з гостей, відчувши його запах, закривали носи серветками. Граф Потоцький з особливим задоволенням узявся за сир, навіть прикрив від задоволення очі, підкреслюючи цим вишуканість свого смаку. Його підтримали король і Жозефіна. Софія з цікавості взяла невеликий шматочок сиру і відправила його до рота. І хоча їй важко було це зробити, вона подолала себе. Результат приголомшив графиню — це було справді здорово: ніжний сир просто танув у роті, а незвичний запах надавав йому особливу пікантність. Кожна страва доповнювалася певним сортом вина. Граф Потоцький знався на винах і безпомилково визначав, яке вино зможе тонко підкреслити смакові якості тієї чи іншої страви. Потім подали десерт з лікерами. Коли здавалося, що все закінчено, граф і графиня Потоцькі запросили гостей до золотої зали палацу, де їх чекали кава, фрукти, коньяк і морозиво. Веселощі були у розпалі. Намагаючись здаватися непомітною, графиня Софія тихенько вислизнула із зали і вирішила пройтися по палацу. Прогулюючись по залах палацу, можна було вивчити всю античну міфологію. Софія розчулилася, завітавши до зали Гери і Зевса, — повіяло дитинством, батьківщиною. Усі статуї, картини, взагалі, все оздоблення цих залів було ретельно підібрано, з великим смаком і вигадкою.

«Яка розкіш!» — захоплювалася Софія, затримавшись у залі Афродіти.

— Подобається?

Від несподіванки Софія здригнулась — граф Потоцький непомітно зайшов до зали.

— Але ж у всій цій красі є частка і вашої провини.

— Моєї? — здивуванню Софії не було меж. — Яким же чином?

— Усе просто, графине. Коли будувався палац, мої архітектори Лампі і Латур продзижчали мені вуха про небувалий успіх графині де Вітте в Парижі і про те, що ви, дорога графине, привнесли у світову столицю мод моду на все грецьке.

— Ось як! — Софія дещо зніяковіла. — Але щоб з такою витонченістю створити ці зали, потрібно і самому хоча б трішки любити античний світ!

— Не приховуватиму, в університеті я дуже захоплювався Стародавньою Грецією та Стародавнім Римом. До речі, у мене досить непогана бібліотека, дозвольте я вам її покажу.

— Залюбки подивлюся, — відповіла графиня.

Граф Станіслав і графиня Софія пройшли до бібліотеки Потоцьких. Звичайно ж, граф применшив, сказавши «непогана». Бібліотека була чудова! Більше десяти тисяч книг, безліч старовинних документів з родового архіву, кореспонденція Потоцьких. Серед безлічі томів майже тисячу складали книги з історії Стародавнього Риму та Стародавньої Греції.

— А у нас вдома, в основному, книги про балістику, теологію, фортифікацію, архітектуру. Ну і, звичайно, історичні книги про Нідерланди і Бельгію (походження чоловіка зобов’язує), — тихо промовила графиня Софія.

Коли Софія спробувала дістати книгу, що зацікавила її, Потоцький відразу прийшов їй на допомогу — їхні руки торкнулися одна одної. Софії здалося, що рука графа затрималася на її руці трохи довше, ніж було необхідно. Графиня обернулася — Станіслав спокійно дивився їй в очі.

— Пані, це гучна поема Джамбаттисти Маріно «Адоніс». Дозвольте піднести її вам у дарунок.

— Дякую вам, графе, — Софія повільно вивільнила свою руку. — Ви дуже люб’язні.

У цей момент до бібліотеки увійшла графиня Жозефіна з гостями.

— Ось ви де заховалися, — весело защебетала Потоцька. — Його величність уже почав хвилюватися, куди поділися господар і графиня де Вітте.