Розділ 12. 1787 рік

— О графине! Я захоплена вашим палацом! — вигукнула Софія.

— Люба моя, приїжджайте до нас після всієї цієї колотнечі, — відповіла Потоцька. — Ми зможемо приділити вам значно більше часу, і ви побачите, як тут чудово. Сподіваюся, ми з вами подружимося. А зараз запрошую всіх до театру. Сьогодні у нас опера Глюка «Ехо і Нарцис».

Уночі Софія довго не могла заснути. Що означало рукостискання графа? Може, їй просто здалося? У будь-якому випадку, подобається він їй чи ні, починати швидкоплинний роман було не в її правилах (занадто високо вона себе цінувала), а на більше в їх положенні розраховувати не можна. З цими думками Софія і заснула.

Уранці наступного дня Станіслав Август вийшов у вітальню в розкішному мисливському костюмі. Костюм чудово сидів на королі. У таких же костюмах, тільки скромніших, були і придворні.

Несподівано з вуст присутніх вирвався вигук захоплення — у вітальню увійшла Софія. Якщо королю мисливський костюм додавав мужності і войовничості, то графині він був напрочуд до лиця. Газовий шарф, прив’язаний до високого фетрового капелюшка, оксамитова курточка, що підкреслювала її гарні груди, атласна спідниця і невисокі чобітки — все це викликало пильну увагу і захоплення присутніх чоловіків. Граф Потоцький, побачивши грекиню, затріпотів, але швидко відвів очі і подав мисливським рогом сигнал на збір.

Негайно слуги підвели коней до мисливців, допомогли піднятися на них, привели мисливських собак. Аристократичні хорти грейхаунди і галасливі гончаки англійські фоксхаунди, передчуваючи полювання, заповнили шумом і гавкотом площу перед палацом.

Графиня Софія не вперше була на полюванні, але той розмах, з яким готувалися до цього дійства в Тульчині, вразив її. Граф Потоцький дуже вміло керував усім і всіма: борзятники і вижлятники разом зі зграями хортів і смичками гончих псів через заїзних і доїжджачих суворо виконували всі його команди. Граф розчервонівся і в ролі ловчого, керівника полювання, був прекрасний. Графиня де Вітте була недалеко від нього, і їй здавалося, що ніякої логіки, ніякого порядку немає в рухах цього натовпу — людей на конях і великої кількості псів. Тільки пізніше вона зрозуміла, що це — свого роду мистецтво, навіть, якщо хочете, наука зі своїм колоритом, зі своїми звуками і командами, влучною і не завжди упередженою мовою псових мисливців.

Як би там не було, до кінця дня здобич мисливців становили дві косулі, дві лисиці і п’ять зайців-русаків. Після закінчення полювання всі його учасники попрямували до літнього будиночка Потоцьких недалеко від Тульчина. Полювання було однією з пристрастей графа Станіслава, тому будинок, поряд з літньою резиденцією, за сумісництвом був і мисливським будинком. Двоповерховий маєток на березі великого озера мав одну особливість — можливість виходу на воду прямо з підвалу палацу.

— Графе Станіславе, ви знову нас здивували, — звернувся до Потоцького король Станіслав Август. — І це вже втретє за два дні.

— Ваша величносте, — уклонився Потоцький, — нічого дивного я не бачу. Просто коли живеш далеко від столиці, хочеться створити собі трохи комфорту і задоволення, якого ми позбавлені на периферії.

— Годі, графе. Іноді мені здається, що столиця перемістилася до вас у Тульчин, судячи з відгуків, які я чув у Варшаві від шляхтичів, котрі відвідали ваш палац.

— Ми завжди раді гостям, ваша величносте. І хочемо, щоб вони відчували себе у нас як удома.

Поки мисливці знайомилися з мисливським будиночком, слуги зайнялися обробкою дичини. Одну косулю вирішили засмажити на рожні, найніжніші частини іншої косулі і зайців шеф-кухар готував окремими великими шматками за мисливським рецептом.

Мисливці сіли за столи, прикрашені квітами дивовижних забарвлень, слуги обносили гостей усілякими стравами. Граф Потоцький подбав про всіх присутніх, особливо про тих, для кого їжа з дичини була важкою: їм запропонували індивідуальні страви за бажанням. Це були і грудки рябчиків із соусом з мадери, і голуби, фаршировані телятиною, і куріпки, смажені у сметані, і рубець з ягняти, і всілякі рибні страви.

Вінцем програми стали димлячі шматки м’яса косулі і заячина у винно-кривавому соусі, доповнені старими винами з льохів графа і достатком овочів і фруктів.

— Панове! Здоров’я короля! — вимовив тост граф Потоцький.

— Віват! Віват! Віват! — пролунали збуджені вигуки.

— Здоров’я графині і графа Потоцьких! — відповів другим тостом Станіслав Август.

І знову дружнє «віват!» рознеслося під склепіннями будинку.

Після вечері Потоцький запропонував усім пройти до підвалу, де вже стояли підготовлені для прогулянки човни. Коли човни опинилися на середині озера, казковий феєрверк розфарбував вечірнє небо.