TextBook – Дякую. Обов’язково поговоримо, Олеже Микитовичу, а поки що мені терміново потрібен телефон із виходом на міжмісто. Автоматичним, через код.
– Хіба у…
– Службова необхідність, – різко, аж надто різко перервав Князевич тоном, який сам вважав максимально офіційним. – Наскільки я знаю, усі офіційні особи тут мені мусять сприяти. Не сприйміть за зловживання, але…
– Звісно, звісно! – зацокотів директор. – Договоримо, Григоровичу, вже звиняйте. Ходіть, товаришу слідчий, ходіть.
Директор провів Ігоря до кабінету. Не чекаючи на спеціальне розпорядження, залишив Князевича самого. Наморщивши лоба, Ігор спробував пригадати потрібний номер.
Ні. Записник у кімнаті, в сумці.
Сильно стукало в скронях. Холонули пучки пальців.
Сходити до своєї кімнати. Взяти блокнот. Повернутися.
Ось, на літеру «П». Так, тепер код Києва…
Князевич упорався за сорок хвилин. Поки пробився на Київ, поки на тому боці зняли трубку, поки дивувалися, затим – шукали того, хто йому потрібен, і той, на щастя, виявився справді неподалік, як і розраховував Ігор. Знову розмова, досить різка – співбесідник на тому боці дроту не повинен запитувати зайвого та дурного, просто відповідати.
Нарешті все.
Князевич, навіть не поцікавившись, чи можна тут курити, знову застромив цигарку до рота.
Як там казала Марія? Єфрейтор лишав номер своєї польової пошти? Записував подрузі, а раптом – їй теж. Або потрібен терміновий контакт тієї подружки, Зірки Левицької, йому конче треба тепер знати, на яку ж адресу богатир Коля просив писати собі листи.
Бо за кілька годин у нього буде з чим порівняти. Мінімум одну-дві години.
Зараз, у цей момент, Ігор Князевич не знав, куди його заведе новий слід. Він просто взяв його та рухався навмання, точніше – пробоєм, розуміючи всі можливі наслідки, тому стараючись поки що не думати про погане. Гірше, ніж є, йому навряд чи буде.
Марія.
Так і не закуривши, Ігор розкришив цигарку в кулаці.
…Вона, звісно, була вдома. Далі сама. Навіть не зачинила дверей, не здивувалася його появі, але й не дала сказати слова, почала першою, щойно Князевич переступив поріг.
– Знаєш… Тільки слухай, гаразд? Є розмова, значить…
– У кого до кого?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Таємне джерело» автора Кокотюха А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „25 Клин клином“ на сторінці 8. Приємного читання.