Розділ «18 Відьма»

Відьма

Продавчиня Тонька видала два паперові стаканчики з морозивом і дві пласкі, закруглені з однієї сторони дерев’яні палички. Один зі стаканчиків виявився приплюснутим по боках.

Ляснувши себе по кишенях, Ігор раптом згадав – на ньому чужий одяг, а свій гаманець він узагалі залишив десь у внутрішній кишені плаща. Тож доля його поки невідома, Марія могла замочити гроші в ночвах заразом. Вчителька, тут же зорієнтувавшись у ситуації, мовчки простягнула Антоніні монетку в двадцять п’ять копійок, отримала п’ять здачі, мовила супутникові:

– Пригощайте даму.

Повністю роздушений Князевич незграбно простягнув їй стаканчик, причому – той самий, прим’ятий, миттю зрозумів помилку, фактично видер його з Маріїної руки, так само незграбно тицьнув інший.

– Дякую. У нас, до речі, дітлашня міняє на морозиво яйці. Дешевше виходить, на копійку.

– Чому? – не второпав Князевич.

– Яйці приймаються від населення по три копійки за штуку. Морозиво коштує десять, – терпляче пояснила Марія. – Але його можна обміняти на три яйця, тобто на дев’ять копійок, якщо переводити в гроші. Все одно воно потім якось окупається.

– Яєць у мене нема, – бовкнув Ігор, аби хоч якось вийти з теми. – Тепер з мене ресторан, – вичавив він із себе.

– Ми тут не маємо. Але ловлю на слові.

Відклеївши від поверхні паперовий кружечок та відкривши собі доступ до морозива, Марія відколупнула ласощів заокругленим боком палички, відправила до рота.

– Ходімо?

…Поки йшли, їли мовчки. Вчителька думала про щось своє, Князевич, аби хоч якось відволіктися від похмілля, котре далі тримало в лещатах, намагався продумати лінію розмови з Галиною Дорош. Рухалися вони неквапом, тож коли нарешті дісталися околиці, хати баби Галі, свої стаканчики спорожнили майже одночасно. Ігор хотів викинути просто під ноги, та Марія взяла зіжмакану вологу картонку в нього з руки, опустила до кишені свого болонієвого плащика.

– На гній або в грубу, – пояснила коротко, штовхнула хвіртку.

Або господиня побачила їх у вікно, або просто вийшла з хати у своїх справах саме в цей момент – так чи інакше, вона зустріла гостей на порозі. Марія поспішила привітатися, та Ігор відразу помітив: Галина Дорош, міцна як на свої роки й зовсім без звичної для таких людей сивини в не покритому хусткою волоссі, дивиться просто на нього, тримаючись при цьому прямо.

– До вас ось тут привела, Таназіївно…

– Бачу, – перервала Марію баба Галя. – Сам мусив прийти. Давно чекаю.

– Мене? – перепитав Ігор.

– Окрім тебе, по мою душу сюди ніхто більше не приїхав.