Розділ «23 Вузол»

Вузол

Ранок для нього почався пізно.

Коли Князевич виринув зі сну, точніше – з сонного провалля, день уже впевнено вступив у свої права, вересневе сонечко після нічного дощу весело яскравіло, навіть сліпило крізь віконне скло. Дарма що Ігор знайшов себе на підлозі, досі мокрим і закутаним, наче немовля. Виткнувшись зі свого згортка, він мимоволі замружився – сонячне світло щедро залило кімнату.

Щойно прочумався, відразу зафіксував – пробудив його звук ззовні, наче будильник. Наступної секунди з’явилася відповідь: шкільний дзвінок, понеділок, початок нового робочого та навчального тижня. Згадалося – яке навчання, Марія говорила, всі на картоплі й буряках. Знову знайшлося пояснення: школу заради цього не закриють, молодші трудової повинності поки що позбавлені.

Так.

Ігор неквапом вибрався з кокону, покрутив головою, намагаючись хоч якось дізнатися час. Його годинник від учора лежав у хаті Романівих, куди Князевич зі зрозумілих причин не поспішав. По-перше, Марія з усіма старшими школярами від сьогодні в полі. Без неї він, киянин тридцяти трьох років, офіцер міліції, казенна людина, не наважувався повертатися туди. По-друге, навіть якби Марія була вдома, Ігор усе одно не ризикнув би – це по-хлопчачому, та дорослий чоловік не хотів зустрічатися після того, в якому вигляді опинився в незнайомій хаті позавчора, з батьками молодої вчительки, хай вони за віком навряд чи старші від нього самого більше, ніж на десять років, – по селах рано одружуються, дітей народжують швидко.

Вогкий одяг, особливо змокрілі та брудні шкарпетки, нагадав учорашню ніч. Саднила забита правиця, зайвий раз підтвердивши: усе, що він учора чув і бачив, було чим завгодно, але не сном або маренням. А це, своєю чергою, вимагало посидіти спокійно, зібрати думки докупи й підбити нарешті перші підсумки свого перебування в Гайвороні і проведеного розслідування. Якщо, звісно, все, чим він тут намагався займатися, можна так назвати.

У сумці мав запасні сухі шкарпетки, навіть не одну пару, так само як і трусів. Правда, іншого одягу не прихопив, хоча раніше, коли ще жив із дружиною й часом виривався у відрядження, та, виконуючи подружній обов’язок, завжди пакувала або светр, або запасну сорочку, або те і те. Хоча стоп – светр є. Точніше, спортивний костюм, синя трикотажна потвора з двома смужками на кожному рукаві й такими самими лампасами на штанинах. Ну, нехай потвора, зате точно чиста. До того ж спортивками тут нікого не здивуєш.

Спочатку Ігор позбувся шкарпеток, розуміючи: ноги все одно змокли безнадійно, і якщо не захворіє чи бодай не почне чхати, то дуже здивується. Тут же виправдав себе: вже давно перевірено – в особливих, навіть критичних ситуаціях, якою Князевич без пересад міг вважати свою, з людиною, навіть слабкою, ніколи не може статися те, що зазвичай стається з нею в умовах, наближених до комфортних. Так, можна йти серед білого дня проспектом, ступити не під тим кутом, впасти й розбити коліно аж до загрози інвалідності. А можна впасти п’яним на сходах темного під’їзду, прокотитися кілька прольотів і навіть цього не помітити – підвестися й рушити далі, цілим та неушкодженим.

Виходячи з такої логіки, застудитися він точно не зможе.

Пошукавши і знайшовши білий вафельний рушник, витер ним ноги досуха, натягнув сухі шкарпетки, поворушив пальцями. Так краще. Шкарпетки звичайні, нитяні, та все одно якось затишніше. Розстебнув сорочку, скинув, завмер, тримаючи в руці. Потім поволі опустився на простирадло, не зважаючи на брудні штани.

Значить, підсумки.

Є мотив, котрий під час розслідування будь-якого злочину – а в тому, що події в Гайвороні таки наділені ознаками кримінального злочину, Ігор Князевич геть не сумнівався – має для слідства першочергову вагу. Софія Новицька, Андрій Іванович Лизгунов, Юрій Боровчук – кожен із них мав ворогів у селі, в околицях якого їх знайшли мертвими. Уточнення: руки кожної жертви були чомусь чистими, це зафіксовано у процесі огляду тіл, хоча жодного значення цьому фактові ніхто не надав. Учора, побувавши в зачарованому – але потім про це – лісі, Ігор рук після повернення не мив. Кинув сорочку поруч із собою, розчепірив пальці на долонях, підніс мало не впритул до очей.

Не такі вже брудні.

Але й не надто чисті. Словом, не такі чисті, щоби привернути до себе спеціальну увагу криміналістів. Ті фіксують, що бачать, не як аномалію чи прикмету, просто зазначають факт: руки чисті.

Далися йому ті руки!

Князевич сховав обличчя в долоні. Міцно, до легкого болю в повіках, заплющив очі. Розплющив, забрав п’ятірні з лиця, дочекався, поки перестануть бігати перед очима різнобарвні цяточки.

Вода.

Мертві тіла без слідів насильства. Смерть від отруєння. Постачальник смертельного токсину, фактичний убивця – бліда поганка, гриб. Учора його лікували зіллям, приготованим на основі отруйних грибів.