TextBook — Добре. Давайте тепер про день завтрашній. Андрію Вікторовичу, які будуть побажання? Завтра нашої групи прибуде, давайте сьогодні вирішимо для теперішнього складу.
— Давайте… — Той нарешті відклав справу, яку гортав уже вкотре, але чув при цьому кожне слово присутніх. — Пропонуйте, Олексію Івановичу.
— Борисе… — почав було Кобища, але його перебив телефонний дзвінок.
— Так! — Кобища зняв трубку. — Що?
Усі замовкли, втупилися в шефа, який повільно поклав її на місце. Він обвів команду поглядом і підвівся, виходячи з-за столу.
— Куди? — несміливо запитав Можейко.
— У комп’ютерну, — відповів слідчий. — Він знайшов.
Вони підхопилися одночасно, заважаючи одне одному, забувши, що начальника, очевидно, потрібно пропустити вперед.
— Усе! — збуджено галасував Величко. — Птеродактилю по банці пива кожен!
— По дві! — перебив Можейко.
У комп’ютерну ввалилися всі разом. Останнім крізь двері продерся Кобища. Окуляри на обличчі Карповича виблискували індиферентно в усіх випадках, тому з наскоку вгадати значення його знахідки було важко.
— Ну, що там? — захекано запитав майор. — Показуй!
Карпович побігав пальцями по клавішах, і на екрані монітора з’явилася знайома всім заставка гри. Він набрав потрібний пасворд, і вертольотик полетів, переслідуваний чудовиськом. Усі заклякли, дивлячись на екран. Карпович легко відірвався від цього монстрика і пірнув у одну з печер, зображених на схилі гори. Печера виявилася довгою, і вертоліт летів по ній, майстерно обминаючи виступи на стінах. Хідник печери повертав. Усі затамували подих. Закінчувалася печера глухим кутом, і коли вертоліт підлітав до її сліпого кінця, в присутніх буквально очі полізли на лоба. На скелі, в яку вони вперлися, було невідомо чим — якимось інструментом первісної людини — видряпано:
«І тут був хакер»— Твою ж мать…
— Ви що, знущаєтеся, шановний? — ледве стримуючись, запитав Сердюк.
— Не я, шановний, — він знущається, — в тон йому відповів Карпович.
— Коли ми зловимо цього поца, я сам битиму його ногами, — сказав Можейко, спльовуючи на підлогу просто у комп’ютерній.
— Шеф бачив? — старанно приховуючи емоції, запитав Кобища.
— Ще ні, — відповів Карпович.
— Як це могло статися? — нарешті зірвався слідчий. — Ти ж доводив тут, що він баран? Повний тупак? Як тоді він зробив таке, що ти мало не тиждень шукав?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Амністія для Хакера» автора Волков О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XXI. Облом“ на сторінці 8. Приємного читання.