Розділ «XVI. Полювання»

Машина слідства знову набирала обертів. З допомогою хлопців з автостоянки було складено фоторобот невідомого «детектива», який, скоріш за все, був і розшукуваним кілером. Озброєні ним, а також розмноженими фотографіями Наталії Косовської люди Кобищі працювали з можливими свідками. І результат не забарився.

Наймолодший співробітник слідчої групи — Величко — вийшов на водія приватної таксомоторної фірми, який, за його словами, віз пізно ввечері за кілька днів після убивства чоловіка, схожого на фоторобот. Таксист добре запам’ятав його. Незнайомець у довгому плащі зупинив машину поблизу стоянки таксі на вулиці Промисловій, попросив відвезти його до магазину «Нічний діамант» і там зачекати. Залишався в магазині близько півгодини, після чого вони поїхали практично в той же район, але вийшов він у завулку поблизу вулиці Богдана Хмельницького. Виїхавши на місце, водій показав, де це сталося. З магазину незнайомець вийшов з фірмовим пакунком, у якому щось було. Цілу дорогу мовчав.

Попередивши колег, що в «Діамант» поїде особисто, Кобища зірвався з місця і за п’ятнадцять хвилин уже слухав свідчення продавщиць та двох охоронців. Усі вони впізнали чоловіка, який приходив пізно ввечері кілька днів тому.

— Він такий був… ну, дивний якийсь, — майже захоплено розповідала одна з продавщиць. — Зовні спокійний, а всередині, здавалося, наче пружина… Худорлявий такий, і погляд з-під густих брів рішучий, чи що… Словом, відчувалося — крутий мужик, хоч і пом’ятий якийсь… Ну, несвіжий! А запам’ятала я його тому, що він тут… чудив, одним словом. Хотів подарунок для жінки все одно який. Казав, щоб я сама щось вибрала, але таке, щоб їй сподобалося. Навіть ціна значення не мала…

— Гм… І що ж ви вибрали?

— Сукню вечірню, чорну таку, гарну…

— Він вам сказав розмір?

— Ха! — зраділа продавщиця. — Він точний розмір назвав! А казав, що це не його жінка або коханка, а просто знайома. Точніше, навіть не розмір, а мірки — точний зріст, об’єм талії, окружність грудей… Уявляєте?

— Спробуйте пригадати ці мірки, — попросив Кобища. — Ви мусите пам’ятати…

Дві продавщиці посперечалися між собою, потім зазирнули в якісь свої папери, врешті зійшлися на зрості сто шістдесят два, об’ємі талії шістдесят чотири, окружності грудей сімдесят дев’ять.

— Пляшку шампанського ще взяв, — згадала друга.

— Нервовий все-таки був, дуже поспішав.

Обидва охоронці заявили, що клієнт мав справді несвіжий вигляд і постійно тримав руки в кишенях. Крім того, один із них зауважив, що чоловік у плащі виглядав «якось не так». Ніби з похмілля… А може, наркоман — худий, блідуватий якийсь.

З цією досить вичерпною, хоч і доволі суперечливою інформацією вони й залишили крамницю. А за кілька годин цілеспрямованої роботи цінність цієї інформації суттєво зросла. Свідчення найближчих подруг дівчини, знайдений у її квартирі одяг та медична картка з тієї ж дільничної поліклініки підтвердили, що параметри, названі продавщицею з нічного магазину, відповідають розмірам Наталії Косовської. А це, в свою чергу, давало підстави вважати, що вона жива і перебуває десь разом з імовірним кілером — худим чоловіком у довгому плащі, озброєним «Береттою» із глушником, на правах аж ніяк не полонянки. І що можливе місце їх перебування — район вулиці Богдана Хмельницького.

Кобища відчув натхнення. Терміново було скликано всю слідчу групу. Цей ковбой, як казав генерал Панасюк, все-таки дилетант. Зухвалий дилетант. Лише тепер, після «Діаманта», майор зрозумів це остаточно. Версія про професіонала-віртуоза, можливо, єдиного у своєму роді, відпала. Тепер Кобища не сумнівався, що скоро вони візьмуть його. От-от. Потрібне лише якесь додаткове зусилля.

Забравшись із квартири Косовської, він повинен був знайти собі інше житло. Скоріш за все, дилетант скористався для цього оголошенням. Бо і до цього все робилося саме в такий, примітивний спосіб.

Люди зі слідчої групи вже працювали в агенції з найму житла та вишукували об’яви на будинках і стовпах у згаданому районі. Першим, мало не в милі, прибіг Сердюк з корінцями трьох зашарпаних об’яв. Перевіркою встановили, що одну з квартир найняли три студенти, друга ще чекала на квартирантів. Залишалася третя адреса.

Вони під’їхали до потрібного будинку і піднялися на другий поверх. Двері відчинив молодий чоловік у спортивних штанях та футболці. На запитання, чи здається квартира, він відповів, що вже здав її. Кобища пред’явив йому посвідчення, а слідом простягнув і фоторобот.

— Він?