Розділ «XXXVIII. Момент істини (продовження)»

Амністія для Хакера

Борис знав, що «синдром страуса» — це не його недуга, і навіть до того, як став кілером, не мав звички ховати голову в пісок. Якщо потрібно було пережити щось неприємне, він завжди прискорював події, адже однаково доведеться… Проте зараз він сидів на канапі, відкинувши голову, із заплющеними очима і… Ні, не те, щоб збирався з духом. Саме зараз він намагався відтягти цей момент. Тут не було на що наважуватися. Але хто б міг подумати, що випаде так прикипіти до цієї… напевно, все-таки дівчинки, адже жінку в ній розгледів не одразу.

Він наче схаменувся. Не варто спрямовувати думки в таке русло. Потрібно підводитися і йти до неї. Наталя, котра, навпаки, завжди намагалася відкладати неприємне до останнього, також, очевидно, сиділа зараз через стіну в думках аж ніяк не радісних. Настав той момент, коли чим швидше, тим краще.

Вона увійшла тихо й сіла скраєчку канапи. Борис не зміг у глибині душі приховати подиву. Випередила, оце так… Кам’яний вираз обличчя. Погляд в одну точку. Але це тривало недовго. Обернувшись до нього, вона спитала:

— Це що, також усе ти?

— Що саме? — не зрозумів Борис.

— Ну, всяке таке говорять у новинах, тепер уже центральних… На додачу до наших місцевих. Учора тільки про ґвалт навколо фінансів, а щойно казали про вбивство начальника міліції, і ще якийсь депутат зник.

Борис знизав плечима.

— Можливо, таке відлуння наших подій. Мене це вже не цікавить.

— Ну, звичайно… — голос її був якимось неприродним та чужим, — Ти вже все зробив, що хотів?

— Так, — відповів Борис.

Погляди їхні зустрілися.

— І що далі?

— Далі діятимемо так, як планували, — спокійно відповів він, дивлячись їй в очі.

— Хто планував? — Брови її скинулися у щирій незгоді.

— Так, як я казав раніше, — виправився Борис. — Ти сідаєш на поїзд і їдеш до Харкова на нове місце проживання. Зараз тут таке вариться, що їм усім, гадаю, не до нас. Так що можна виходити з підпілля. Навіть спецназівські пости зникли.

— Угу… — промовила Наталя, знову втупившись в точку на стіні. — Отже, ти мене покидаєш…

— Я вже казав тобі, — відповів Борис, намагаючись тримати спокій, — якби ти все про мене знала, сама б давно покинула. Не будемо про це. Я вважаю…

Вона говорила повільно, монотонно вимовляючи слова, а Борис відчував, як від цього посилюється головний біль, а всередині визріває щось таке, що…

— Наталю…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Амністія для Хакера» автора Волков О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XXXVIII. Момент істини (продовження)“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи