Розділ «Глава 18»

— Не підеш, — спокійно, але твердо відмовила Зоряна. — Я не допущу того, щоб поруч із тією павичкою ти виглядала, як сіренька птаха.

— Олесь мене кохає не за одяг.

— Та й мене Ромко не за одяг кохає, інакше б він на мене і не глянув. Та тут справа принципу — ти ж так се називала?

Лана всміхнулась. Усі її слова, які Зоряна не розуміла, називаючи «новими», вона ретельно заучувала, не лінуючись розпитати Лану про їхнє значення, і потім частенько вживала їх у дружній бесіді, завжди — доречно.

— Саме так.

— Ну от, то маєш бути готовою. Який ти колір любиш? Замовляй. Хочеш шовк, рожевий, мов троянда, що квітне під твоїм вікном? Чи вогнистий, із багрянцем оксамит? А може, золоту парчу?

— Зоряно, та вгамуйся ти, заради Світла, — Лана простягнула руку і собі відщипнула виноградинку з важкого грона. — Ти що, віриш, ніби королева дозволить тобі порпатись у своїй скрині, нехай ти і стала тут управляючою?

А до чого тут королева з її скринею? — Зоряна зневажливо фиркнула. — Про все подбає король.

— Прекрасно. Якщо він такий передбачливий та мудрий; нехай сам здогадається, що мені більше до вподоби.

— Він здогадається, за це не хвилюйся, — Зоряна прожувала ще одну ягідку і підвелася. — На жаль, я мушу йти. Поклич, якщо щось буде треба.

— Зоряно…

— Що?

— Ти щаслива?

Це питання вихопилось у Світлани несподівано, та відповідь подруги несподіваною не була.

— Так, щаслива. Як тільки може бути щасливою жінка. Але чому ти питаєш?

— Так, просто. Щоб знати.

— Лано, не треба лукавити, бо станеш схожою на королеву, і Олесь розлюбить тебе.

— Я боюсь, — зізналась Лана не так подрузі, як самій собі, опускаючи очі. — Щось коїться навколо мене, щось клубиться, немов ті хмари на небосхилі, що віщують бурю, грозу велику, а я про те не знаю. А ти? Ти ж знаєш?

— Знаю. Та тобі не скажу.

— Це щось погане?