Розділ «New homo sapiens»

Поглянувши на жалюгідні рештки, саркастично процитував: «Коли хто мечем убиває, той від меча прийме смерть!»

Кріста нарешті наважилася виповзти нагору. Страшна картина розгромленого міста вразила її. Брейна більше не було. Оте хаотичне нагромадження руїн уже не назвеш містом... Вона заплющила очі та важко осіла просто на землю. Довгенько пролежала, всотуючи всім тілом благодатну тишу. Сонце лагідно гріло спину. Жінка скрутилася калачиком і задрімала. Рятівний сон поглинув її.

Довкола височіли велетенські копиці каміння, котре ретельно вимісилось із усіма речами, що ще вчора служили живим, а нині перетворилися на купи сміття — єдині пам'ятники похованих під ним мерців. Помалу вечірні тіні від моторошних звалищ уламків синіми різкими плямами лягли на землю. Жінка закричала і прокинулася. Їй наснилося велетенське око, яке зазирало просто у душу. Осудливо, суворо...

Рой зібрав сотню врятованих геників поза руїнами Брейна, хоча жоден з них не втямив, що чужа воля змусила їх брести один до одного.

— Я бачила око! Елен також, і Юко, і Кобейн! Відгукніться, хто ще?! — різко відвернувшись від співрозмовника, крикнула Кріста, звертаючись до натовпу геників.

Почулись голоси:

— Я теж.

— Я бачив!

— І я! Ми ж не збожеволіли всі разом?

Роско заспокійливо підняв обидві руки і промовив:

— Я не сумніваюся! Ви щось бачили, так! І не кажу, що вам дах знесло, просто це було якесь атмосферне явище. Ну... може нам оголосила війну інопланетна цивілізація. Не знаю... Але то не кара Божа! Зрозумійте, се маячня! Кінець світу? Дурня повна!

Рой вирішив, що настав слушний момент, аби втрутитися. Перед сотнею геників раптом виріс вогняний стовп, із нього вискочила блискавка і влучила просто у Роско. За мить від чоловіка не залишилося й вуглини. На голови присутніх упав гучний рик: «Грішники!»

Більшість геників попадали на коліна, деякі залишилися на ногах, закам'янівши від жаху.

Стовп вогню пообіцяв їм нову домівку.

Рой довів геників до потрібної місцини. Дорогою, що тривала два роки, повних тяжких випробувань, він ретельно відсіяв ще десятьох, тож до мети дісталося вісімдесят дев'ять обранців. Він відбракував «паршивих овець» — так іронічно Рон називав тих, чиї гени визнав за краще вилучити із загального фонду майбутнього людства. Тепер пропорції двох гілок homo sapiens за підрахунками Роя нарешті стали правильними. Діпрів було сто вісімдесят, оскільки вже народилися діти перших пар, а геників, включаючи Дару, на Землі залишилося удвічі менше.

Кріста, котру він обрав своєю пророчицею, з точністю до дрібниць виконувала всі розпорядження, які Рой видавав їй у снах.

Зараз жінка стояла на березі річки. Цю землю Він обіцяв їм. Довгих два роки вони мандрували сюди, аж поки нарешті отримали дозвіл осісти. Вона у сні отримала прощення і настанови для майбутнього життя. Спочатку вони збудують храм, щоб служити Йому, а вже потім — житла. Кріста спустилася до річки, зачерпнула долонями воду й жадібно пила, поки не втамувала спрагу. Потім повернулась до своїх людей, аби повідомити їм радісну звістку про завершення пошуків і кінець виснажливої подорожі.

Дівчина легко, ледь торкаючись босими ніжками землі, бігла до ріки: «Літо... Як гарно! Чого та баба завжди лається? Тут ніяких чужинців зроду-віку не було!» Майя знала у рідних місцях кожен кущик, кожне дерево і геть легковажно поставилася до пересторог суворої пророчиці, її рідної бабусі. Ніби й можна дочекатись подруг, але ж поки ті зберуться купатись... Та й сонечко добряче припекло, тому прохолода річки звабила юнку.

Домчавши до берега, дівчина на ходу скинула пояс, сорочку, штанці і з розгону шубовснула у воду. У густих зарослях протилежного берега пара чорних очей уважно приглядалася до стрункої білявки, що розгонистими рухами рук упевнено міряла водну гладінь. Кущі ледь помітно здригнулися, парубок тихо зісковзнув у воду. Випірнув він в очереті, тихо вибрів з води і, мов вуж, прослизнув у високій траві. Потім позбирав одяг купальниці й заховав її лахи у кущах. Схрестивши ноги, сів на видноті.

Майя майже відразу помітила чужинця. «То баба добре казала... Це не байки, з'явились чужі!» — пронеслося у голові дівчини.