Розділ «XXX»

— Слухаю!

— Цей німець запитував мене про Пардо. Я не зрозумів, навіщо це йому, адже того поховали півтора десятка років тому.

— Вони хотіли забрати тіло із собою, — пояснив Карл.

Пояснив — і злякався сказаному, адже це було не зовсім так. Не забрати, а осквернити. І найстрашніше було те, що і він сам хотів зробити те саме.

— Навіщо? — здивувався ігумен.

— Вони вважали, що тіло лицаря-католика має спочивати на католицькій землі.

— Безглуздя! Цей латинянин віддав своє життя за нашу землю і знайшов спокій тут. Не Боже це діло — тривожити його спокій. Ми за нього молимось щоденно, хоч він і латинянин, — повторив Григорій.

— Ви можете показати мені його могилу? — запитав Руерг.

— Так, звісно! — з готовністю сказав ігумен.

Він підійшов до стіни, у якій вгадувалися закладені камінням ніші. Показав у другому ряду на нішу, що була третьою від краю.

— Ось тут спочиває раб Божий Гійом, — повідомив Григорій.

Карл Руерг зупинився перед стіною. Ігумен зрозумів його стан, тому, взявши тлумача Івана за рукав, потягнув за собою. Той не опираючись пішов за монахом. А госпітальєр продовжував стояти. Від жаданої реліквії його віддаляв якийсь лікоть кам’яної кладки. Там, у темряві ніші, лежав скарб, що зник одразу після зруйнування єрусалимського Храму римлянами. Той, хто заволодіє ним, отримає велику вагу в християнському світі, адже це єдиний скарб, що залишився від часів Мойсея. Хоч рука Господа й не торкалася його (а може, й торкалася, хто знає!), у ньому є Його сила. Щоб заволодіти ним, достатньо лише розібрати кладку. Що перешкодить йому це зробити? Не монахи і не Жан. Лише власне сумління!

Карл Руерг не став зайвий раз випробовувати своє сумління, востаннє перехрестився і мовчки попрямував до стежки, яка вела до міста. Йому ще належало зробити багато справ.

Зачинившись у себе в будинку і наказавши Жану його не турбувати, Карл Руерг розіклав на столі папери, котрі забрав у тевтонців. (Благо, ті вже не мали змоги протидіяти цьому, бо лежали мертві на полі за Бакотою.) Паперів було небагато, тому Руерг одразу запримітив два листи. Взяв один. Він виявився розпечатаним. Із подивом Руерг виявив, що лист написаний монгольською. Гублячись у здогадах, звідки в тевтонців може бути монгольський текст, він кинув погляд на кінцівку листа. Лист закінчувався відомим Карлу підписом — «Régis Rusie Leo».

Карл Руерг глибоко зітхнув. Швидше за все, дорогою сюди тевтонці відвідали Лева, і той, дізнавшись, що їхній шлях проляже через володіння Ногая, передав (як він сподівався) через надійних лицарів послання. Бажаючи дізнатися, що ж пише руський король монгольському хану, Ульріх фон Зельц зламав печатку. Руерг мимоволі усміхнувся, на мить уявивши собі обличчя комтура, коли той побачив монгольський текст. Малоймовірно, щоб хтось із тевтонців знав монгольську. Сподіваючись у майбутньому все ж таки відвідати таємницю листування короля з ханом, фон Зальц не позбувся компромату.

Руерг востаннє поглянув на вертикальні рядки закарлючок, укотре зітхнув і кинув послання у вогонь. Це не його таємниця, тому він не має права використовувати її. За інших обставин (та ще навіть учора!) Руерг прихопив би послання з собою, але вчорашнього Руерга вже не було.

Другий лист був скручений руркою і з печаткою, що бовталася на шнурку. Лише глянувши на печатку, Карл Руерг одразу збагнув, що автором листа є Головний магістр Німеччини. Шевальє думав лише мить, розламав печатку і вчитався в текст. Він не помилився. Головний магістр Німеччини писав до Анно фон Зангерсхаузена. Він повідомляв Гросмейстера, що відправив капітульєра Ульріха фон Зальца, родича покійного магістра Германа фон Зальца, для виконання важливої місії, яка, як був переконаний Головний магістр, принесе користь ордену і прославить його. Нехай пектораль, котру капітульєр вручить геру Гросмейстеру, наповнить серця братів на Святій Землі вірою і силою.

«А тевтонець — оптиміст нівроку! — відзначив про себе Руерг. — Бути таким упевненим в успішному завершенні місії! А тут на дорозі трапилися ми!»

Перечитавши послання вдруге, Карл Руерг і його кинув у вогонь. А за ним решту паперів, які не мали ніякої цінності. Покінчивши з цим, шевальє Руерг продовжував сидіти за довгим столом. У печі догорали папери, але Карл знав, що це горить його минуле. Він уже вирішив, що робитиме далі. Насамперед він мусить відвідати абатство Ла-Ферте, де відмолює свої гріхи колишній тамплієр Едуард Бомон. Що ж, на один гріх в Едуарда стане більше, але Карл чомусь був упевнений, що це його не надто засмутить.

А вночі палац монгольського намісника спустів.