Розділ «XIV»

Така відповідь не сподобалась Тугару, але він зрозумів, що це найбільше, що можна отримати від Неждана. А той поставив запитання, яке мучило його вже давно.

— Дай мені відповідь на таке, Тугаре! Чому твій неспокій я помітив лише тепер? Адже щось трапилося такого після твоєї розмови з німцем, що ти, врешті, почав цю розмову. Чи не так?

— Так, ти правий, — відповів Тугар. — Німець виявився тевтонцем і блукав нашими землями не просто так. На смертному одрі він повідав мені, що кінцевою метою його розвідки був скельний монастир архангела Михаїла.

— І що це значить? — запитав Неждан.

— В одній із печер цього монастиря і лежить тіло Гійома де Пардо!

Над високою вежею фортеці Тустань пролетіли з десять чорних круків. Неждан простежив за ними поглядом.

— Це погано! — зробив він висновок.

— Це дуже погано, — згодився з ним Тугар. — Я не можу зрозуміти, звідки тевтонці знають про скарб Гійома, якщо я про нього знаю лише рік.

— Можливо, ти проговорився, — почав було Неждан, але, побачивши скривлене обличчя Тугара, поспішив уточнити: — Випадково.

— Ні випадково, ні, тим більше, спеціально про свою місію я не ділився ні з ким.

— Тоді, можливо, тевтонці знали про таємницю Гійома вже давно?

— І чекали лише моєї тут появи? Ні, тут щось не те. А що не те — не знаю...

Неждан перехилився через стіну і побачив, як драбиною піднімаються Влас і Левко — це спішила заміна. Поки ратники були ще низько і не могли чути їхню розмову, Неждан повідомив:

— Спробую допомогти тобі дізнатися, звідки тут тевтонці.

— Як саме?

— Здається, ближче до літа нас всіх переводять у Бакоту.