Розділ «VI»

Цілий місяць просиділи запорожці в султанській темниці. Вже по відході вірменського священика вони довідалися, що їх призначено на галеру. Сказав їм про те потурнак, що то поставив був вояків, щоб козаків пильнували. Ті вояки були найкращими поштарями і за кілька дрібних монет приносили козакам і поживу, а навіть ліки.

Хворий, що вже збирався на другий світ, помалу став приходити до себе. Теж інші, легше ранені, погоїли свої рани. Найгірше мучило запорожців безглузде вичікування. Вони, сини степів і волі, не можуть навіть у кращих умовах в одній кімнаті зачинені, не кажучи про погану і смердючу яму, якої певне від її побудови ніхто не чистив, ані вивітрював.

Але, як кажуть, кожна справа має свій початок і свій кінець. Одного вечора перехилився через віконце молодий смаглявий турок і, усміхаючись, прошептав:

— А що мені дасьте, коли вам скажу добру новину?

— Вже хіба хочеш від нас останні гроші витягнути, що такі штучки вигадуєш? — запитав Волох.

— Ні, щиру правду кажу. Маю для вас прекрасну новину. Але без бакшиша не скажу...

Волох знову вирішив торгуватись, але з кутка почув голос М'якошинського:

— Та дай яку цяцьку нехрещеному, нехай щось нового збреше...

Волох показав монету, але не давав у руки вояка.

— Скажи, вражий сину, то візьмеш, а ні, то не дам!

— Поставте на вікні.

— Щоб ти хапнув. Дивись, який мудрагель знайшовся, — дразнився буковинець.

Козаки не мали терпіння. А турок теж.

— Ну, слухайте, але гроші дайте, бо я за це можу бути закованим в кайдани... Бо того вам не вільно розповідати.

— Дамо, дамо, кажи вже! — обізвалось кілька голосів.

— Знаєте що? Вас завтра беруть на галеру. Будете гребти на султанській воєнній галері.

— Овва, то мені новина?! — пробурмотів Волох.

— Але все таки новина, хоч гірша, але інша! — сказав турок.

Козаки, хоч не дуже вірили цій вістці, все ж таки стали готуватися в дорогу. Багато клопоту буде з хворими. Вони не можуть веслувати, і їх розлучать, а Сулима не хотів тратити людей. Отже, порадились, що мають виходити з темниці так, щоб слабші були біля сильніших, а ці вже помагатимуть слабим.