Розділ «VI»

— Патере всечесний, ви тут поплутали поняття обряду з єдністю віри. А от Папа Климент VIII-й прийняв наших українських владик і прирік, що наш обряд має зберігатись у цілості.

— Але унія форми не має, я це добре знаю. Так у Римі говорили.

— Бо унія полякам-римо-католикам не в інтересі! Тому ви так хочете з нас мати єретиків, щоб потім навертати нас на свій латинський обряд. Бо ви чисто в тому подібні до москалів. Вони на довгих бородах, а ви на коротких комжах хочете ту віру поставити. Одначе та віра стояла, стоїть і стоятиме на Петровій скелі...

— А коли вам удасться, — додав Микита, — нас цілком здезорієнтувати й переконати, що ми дійсно якісь єретики та схизматики, тоді ви наварите своєї страви і нею поділитеся з поляками та кацапами. А може ще й туркам дасте...

— Хто з вами буде тоді щось починати, як ви навіть говорити не дасьте? — збентежився патер.

— Певне, як ви приходите до нас, як до якихось дикунів, то ми ніколи не договоримось. Коли б ви шанували нашу народну честь і християнську традицію, то трудності не було б ані в діалозі, ані навіть у співжитті...

Патер, вбраний по-турецьки, більше не мав що сказати. Діставши таку добру лекцію від каторжників, він пішов задуманий і зденервований до своєї домівки, яка містилася неподалік палати французького резидента в Істамбулі.

Увечері мав розмову зі своїм старшим ректором. Це був фламандець отець Ван Фрік. Вислухав спокійно оповідання свого підвладного та в душі тішився, що іспанець дістав таку науку, а при кінці сказав:

— Ви, невторопно, патере, поступили, назвавши тих козаків схизматиками...

— Ну, а що я мав робити? То був найсильніший мій аргумент, щоб вони каялись і навернулись до правди. Бо як візьмуть їх на галеру, то вже більше не матимуть такої нагоди.

— З такими “найсильнішими аргументами” можна підходити до невільників, а не до такого лицарського народу, як козаки. То в тім полягає ціле зло, що наші не вміють до них говорити. Коли б ми не слухали таких нерозумних політиків, як поляки, які політикують ради маєтків, що їх хочуть мати якнайбільше в Україні, землі козаків, то сьогодні турецька загроза Європі не була б така страшна. Ми вже нині султана самого катехизували б... Але за дурною головою нема ногам спокою...

Ректор довго не міг заснути тієї ночі, бо все стояла перед очима його душі тупувата твердолобість частини тих, що поривалися Схід навертати...

Вже давно пішов єзуїт, а каторжники далі чекали на тому султанському подвір'ї. Вже дехто почав думати, що вони мають якесь інше призначення. Може не на галери, а на страту.

— Андрію, бачиш той гак, біля твого вікна? — запитав вусань осаула.

— Бачу, то що з того?

— То на ньому тебе повісять. Тільки ще султан не пообідав і тому чекають...

Хоч жарт був надто грубий, але козаки зареготали, а один докинув:

— Де б там на такому гаку вішали осаула? Та ж гак зігнувся б під комарем!

— Так, але ще мотузкою прив'яжуть. А щоб міг ногами баламкати, то за шию шнурок закинуть.

— То вже з тобою будуть так церемонитись, а тебе, дядьку вусаню, без шнура повісять: будеш висіти на вусах...