Розділ «VI»

По площі тим часом бігали вояки та крутилися якісь турки. До Микити приступив один із них. Нахилившись, промовив:

— Льокверісне лятіне[6]?

— Утікве, доміне[7] — відповів колишній єзуїтський вихованець.

— Его сум патер Соцієтатіс Єзу.[8] Може потребуєте духовної помочі?

— Дякую, поки-що ні. Ми вже були обслужені католицьким священиком.

— Ей, не викручуйтеся, бо вас зараз заберуть на галеру, а там помрете і не матимете змоги поладнати справ своїх душ... А до того ви є схизматики, то вам треба покаятись і до правди прийти.

До розмови стали прислухуватись інші бранці. Між ними — Сулима та Волох. А М'якошинський відповідав:

— Може б ви, отче, нас лишили в спокої, коли ми схизматики.

— Так, чи я не кажу, що ви є вперті схизматики? А ви кажете, що вас обслуговував католицький священик. Як ви так можете говорити неправду?

— Ми щиру правду кажемо: нас сповідав отець Еріваніян, вірменин.

Тут патер Романо де Паз підніс свою затурбанену голову і значуще посміхнувся.

— І ви йому вірите?

— Так. Ми все на слово порядного чоловіка віримо.

— Бо я б не сказав, що той вірменин аж такий католик...

— Е, бо у вас, як хто не співає “Домінус вобіскум”, той уже не католик.

— Неправда, ми стараємося все прилаштуватися до кожного... Чи ж вам невідомо, що один польський патер навіть бороду запустив, щоб іти навертати москалів?

— Це мені дуже добре відомо, — обізвався на ті слова один старий козак, — бо я його бачив, як ми гнали москалів аж курилося, то він між нами крутився. Він називався о. Андрей Лавіцький. Мав широкі рукави та бороду, як справжній кацап. Але ми є козаки-русини, а не московити і до нас не можна застосовувати таку вовчу подобу, а всередині ховати свою ягнячу природу. Нас бородою і широкими рукавами ще ніхто не навернув і не наверне. Як і самих москалів. Що? Може дуже понавертались? От пускають вам суздальці тумана...

Патер не знав, що на це відповісти.

— А чому в нас в Україні, ви, єзуїти, не правите нашої Служби Божої? Чому не бороните наших владик перед хитрою польською дипломатією?

— А, то не моя справа.