Розділ «VI»

Отак пошепки перекидались словами козаки-невольники.

Дійшли до високого муру. Трохи повели їх вуличкою, а там у браму. Старинна масивна брама, а за нею пристань. На вид кораблів забилося живіше козацьке серце.

— Мені все море сили додає, — поділився думкою М'якошинський.

— А мені віри в перемогу! Ми, Микито, ще вільними птахами будемо...

Трохи неподалік стояла велика галера. На щоглі висів зелений прапор із червоним півмісяцем. То була султанська галера. Три ряди весел і три могутні щогли. На палубі крутилося чимало яничарів та старшин. Між двома довгими дошками заводили нових галерників. Команда стояла збоку й дивилась. Деякі з старшин аж устами прицмокували, побачивши таких дебелих гребців.

На чердаку козаки мовчали. Кожний думав свою думу, а ще більше оглядав довкілля. Сулима добре вивчав портові будови. Думав, що йому ще прийдеться їх здобувати. Кидав оком і на кораблі. Стояло кілька величезних галер. Видно, повернулися з погоні за козаками. Одначе їхня галера була найбільша. “В разі потреби, — міркував отаман, — можна нею перевезти цілий полк війська”.

Микита знов вивчав саму галеру: де були виходи, скільки могло бути залоги, старшин та яничар, як були розміщені каюти команди. Придивлявся і до гармат, що своєю міддю виблискували на сонці.

— Щоб опанувати таку тримачтову галеру, то нас замало. Хіба що є ще більше гребців. Бо така галера потребує принаймні до 200 гребців. А нас тільки 38 осіб. Але з незнаними, то трудно буде зговоритися про опанування корабля, — думав М'якошинський.

Вечірній запах квітів й дерев донісся аж на галеру. В місті вже подекуди блимали вогники. Виднівся собор святої Софії, що був мечеттю. Вже давно минула вечірня молитва муслемів. А лише тоді стали приміщувати козаків до лавок гребців на султанській галері.

Багатьох порозділювано. М'якошинський був прикований до лавки із хворим козаком. А Сулима мав гребти з якимсь незнайомим, що вже тут був. Та більшість козаків трималася разом.

Козаки, змучені довгим очікуванням, похилилися на свої весла й поснули. Навіть Сулима і М'якошинський. Тільки при вході на малому просторі крокував яничар. Було досить повітря і після смороду у темниці козаки могли бодай свіжим повітрям натішитися...