Розділ восьмий Крізь шпарку в стіні

Крізь шпарку в стіні

У цьому кабінеті Кошовому вже доводилося бувати.

Раніше його займав пан Ольшанський, слідчий кримінальної поліції, схожий на цвіркуна в окулярах. Сюди Клима завели на допит у той самий, перший день у Львові, коли його, емігранта, затримали біля трупа єдиної знайомої йому в місті особи. Тут він побачив Магду Богданович — холодна, як тоді здалося, вродлива пані зайшла в кабінет крізь стіну, перервавши допит. Потім Клим зрозумів: жодних чарів. Таємна кімната облаштована за тонкою стіною, і, сидячи там, можна слухати, що відбувається, лишаючись непомітним для сторонніх.

Надалі, буваючи в Ольшанського вже по різних адвокатських справах, поцікавився при нагоді сховком. Слідчий не мав причин відмовити, завів усередину, показав. Нічого особливого: вузенька, мов канцелярський пенал, кімнатка, два стільці, перетинка обклеєна дешевими шпалерами задля пристойності, аби був бодай якийсь естетичний вигляд. Принагідно Кошовий дізнався: тут не лише все добре чути, але й видно. У стіні зроблено навіть два вічка, непомітних з протилежного боку. Одне — на рівні сидячої людини, напевне для дам чи літніх людей. В інше можна зирити стоячи.

Біля нього зараз прилаштувався Клим, бо так краще видно кожного, хто зайде до кабінету.

Пан Ольшанський його вже не займав. Встиг забрати родину та виїхати зі Львова ще в останні серпневі дні. Тепер його віддали котромусь із виписаних російських поліцейських службовців, пишновусий черевань, чиє ім'я не затрималося в голові. Запропонувавши Зубову використати для втілення його плану саме цей кабінет, Кошовий найменше сушив голову, хто нині хазяйнує і кому накажуть його звільнити. Капітан довго не думав, погодився відразу. За короткий час усе влаштував. І той чоловік у цивільному метушливо пропустив їх, розкланявся перед офіцером контррозвідки й зник.

Ось чому зараз Клим стояв біля стіни таємної кімнати й приміряв око до вічка, котре більше нагадувало за формою замкову шпарину.

Піддивлявся.

План мав дуже простий. Магда назвала кілька прізвищ із числа русофілів, чия діяльність до війни цікавила королівську цісарську жандармерію і до яких у той час підводили Божену як «позиченого» агента. Кримінальна поліція не займалася шпигунами, до яких — не завжди безпідставно, — австрійська влада зараховувала галицьких прихильників московства. Магда пояснила: агентурне завдання не всякий раз означало, що з «об'єктом» треба лягати в ліжко. Інакше панна Микульська сприймалася б звичайною шльондрою, котра відрізняється від колежанок тим, що продає себе не так для заробітку, як в інтересах безпеки імперії.

— Загибла не була повією, — Кошовий заявив це Зубову чітко, як перед тим йому сказала це саме Магда. — Відомості про підозрілих осіб можна добувати й не лягаючи з ними до ліжка.

— Згоден. Але, — капітан багатозначно тицьнув у стелю пальцем, — раз вона свого часу мала справу з жандармерією, ви готові дати гарантію, що її зв'язок із Платовим не має нічого спільного з роботою на австрійську розвідку? Тут, у нашому тилу?

Схожа думка майнула і в Клима, коли поговорив із Магдою.

— Ні. Навряд.

— Чому?

— Божена була на виду, пане Зубов. Учорашні вороги австрійської корони, до яких зараховували активних пропагандистів ідеї возз'єднання з Росією, тепер тут, друзі нової влади. Кожен, кому панна зіпсувала життя й кар'єру, чудово знає, ким вона є. Надто ризиковано для таємного агента, чи не так?

— На неї за цей час ніхто не доніс.

— Це нічого не означає. Ситуація сама по собі ставить конфідента під загрозу.

— Чому ж вона в такому разі не виїхала зі Львова? Теж ризик.

— Я теж не виїхав, — розвів руками Кошовий. — Наслідки нагадати? Таких, як я...