Розділ восьмий Крізь шпарку в стіні

— То все це — через Божену?

— Ви назвали її на ім'я. Машинально. Щось підказує — свого часу ви були не зовсім чужими людьми.

— Так і є, пане капітане. Тому дозвольте не відповідати, якщо розмова не офіційна. Хочете почути все, готовий дати свідчення. Не тут і не зараз.

Клим не бачив виразу обличчя Зубова. Але чудово розумів: за інших обставин і капітанове рішення було інакшим. Тепер же почув човгання ніжок по підлозі — він відсунув стілець, підводячись з-за столу.

За його прикладом випростався і Навотний.

— У такому разі, не смію затримувати. Вас викличуть досить скоро.

Басистий кивнув, повернувся й посунув до виходу.

— Пане Навотний!

Той зупинився, повернувся.

— Ви не спитаєте, що сталося з Боженою Микульською, чому ми раптом заговорили про неї?

— З нею щось сталося?

Чергове коротке мовчання.

— Можете йти.

Навотний зник із поля зору Кошового. За мить Клим побачив Зубова — він простував до непомітних дверцят, збираючись пройти у сховок.

Та враз ззовні постукали.

Не дочекавшись дозволу, зайшов хтось черговий.

Його голос Кошовий не впізнав.

— Перепрошую, я не помилився кабінетом?

— Якщо ви пан Химич — ні.

— Так, я Зенон Химич. З ким маю честь? Хоча — так-так, я десь вас бачив і не раз! Ваш колега проводив із нами бесіди. Ви стояли поруч, углибині зали. Мовчали, слухали. Не лише мені здалися загадковою й дуже важливою персоною, я правий?